КО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ба (сполучник; частка; вигук несподіванки)
відрив р. болг. схв. ба від укр. ба, ч. п. слц. ba (Фасмер І 99; Bern. І 36; Sadn.–Aitz. VWb. І 61) необґрунтований;
пор. аналогічний паралелізм вигуку на і частки но, часток р. ка і ко та ін;
іє. *bhā, займенникова форма, споріднена з *bho, від якої походить і укр. бо;
лит. bà (стверджувальна частка), лтс. ba (підсилювальна частка), ав. bā «справді», вірм. ba (видільна частка), гр. φή «немов, ніби»;
псл. ba;
р. болг. м. схв. ба (вигук, частка), п. ч. слц. ba «справді», слн. bà (вигук нехтування);
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
bā «справді» | авестійська |
ба | болгарська |
ба (вигук, частка) | болгарська |
ba (видільна частка) | вірменська |
φή «немов, ніби» | грецька |
*bhā | індоєвропейська |
*bho | індоєвропейська |
ba (підсилювальна частка) | латиська |
bà (стверджувальна частка) | литовська |
ба (вигук, частка) | македонська |
ba | польська |
ba «справді» | польська |
ba | праслов’янська |
ба | російська |
ка | російська |
ко | російська |
ба (вигук, частка) | російська |
ба | сербохорватська |
ба (вигук, частка) | сербохорватська |
ba | словацька |
ba «справді» | словацька |
bà (вигук нехтування) | словенська |
ба | українська |
на | українська |
но | українська |
бо | українська |
ba | чеська |
ba «справді» | чеська |
сі́лькісь «байдуже; нехай, гаразд; так і бути» (присл.)
очевидно, результат злиття і закономірного фонетичного розвитку прислівника др. селико «стільки», утвореного із займенникових основ се, ли і ко, та частки займенникового походження др. си (букв. «собі»), тієї самої, що і в словах десь, якось та ін;
первісно могло означати «стільки собі, так собі»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
сі́лькісі
«нехай, згода»
(присл. і виг.)
сі́лькось
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
селико «стільки» | давньоруська |
си (букв. «собі») | давньоруська |
се | ? |
ли | ? |
ко | ? |
десь | ? |
якось | ? |
означати «стільки собі, так собі» | ? |
к (прийменник з дав. в.)
остаточно не зʼясоване;
реконструювалось (Brugmann Grundriss II 2, 855; Bern. I 658; Фасмер–Трубачев II 146–147; Sławski III 290–293; Machek ESJČ 232) псл. *kъt, яке зіставлялося з дінд. kam «задля, ради»;
повʼязується також (Веnveniste BSL 52 XIII; ESSJ Sl. gr. І 105–106) із согдійським (іранським) kw-ku «до», яке ототожнюється з ав. kū «де», псл. kъ-de «тс.»;
р. к, ко, бр. к, ст. ко, ку, др. къ, п. слц. нл. k, ku, ч. вл. k, ke, [ku], полаб. ků, болг. к, кък, към, м. [куму], схв. к, кȁ, ст. г, [x, кȁк, ку], слн. k, h, стсл. къ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
oк
ґ
ґy
«тс.»
ік
ку
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kū «де» | авестійська |
к | білоруська |
ко | білоруська |
ку | білоруська |
к | болгарська |
кък | болгарська |
към | болгарська |
k | верхньолужицька |
ke | верхньолужицька |
ku | верхньолужицька |
kam «задля, ради» | давньоіндійська |
къ | давньоруська |
куму | македонська |
k | нижньолужицька |
ku | нижньолужицька |
ků | полабська |
k | польська |
ku | польська |
*kъt | праслов’янська |
kъ-de «тс.» | праслов’янська |
к | російська |
ко | російська |
к | сербохорватська |
кȁ | сербохорватська |
г | сербохорватська |
x | сербохорватська |
кȁк | сербохорватська |
ку | сербохорватська |
k | словацька |
ku | словацька |
k | словенська |
h | словенська |
къ | старослов’янська |
k | чеська |
ke | чеська |
-ка (підсилювальна частка при прислівниках типу та́мка, тепе́рка), -ки (тс.: та́мки, ни́ньки, сті́льки), -ко (підсилювальна частка при займенниках і при наказовій формі дієслів: [яз-ко] «я», [ходи́-ко, дай-ко])
псл. -ka, -ko, -ky;
споріднене з лит. -k, -ki, ст. ka- (dúo-k «дай», dúo-ki «тс.», ст. tas-ka-jau «той самий»), гр. -κα, -κε, -κεν (ἡνίκα «коли»), дінд. kám (підсилювальна частка після форм наказового способу), ав. kā «так, звичайно»;
р. -ка, -ко, [-ки], бр. -ка, ки, п. -k, -ki, ч. слц. -ka, -ky, вл. нл. -ka, -ko, болг. м. схв. слн. -ка;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kā «так, звичайно» | авестійська |
ка | білоруська |
ки | білоруська |
-ка | болгарська |
-ka | верхньолужицька |
-ko | верхньолужицька |
-κα | грецька |
-κε | грецька |
-κεν (ἡνίκα «коли») | грецька |
kám (підсилювальна частка після форм наказового способу) | давньоіндійська |
-k | литовська |
-ki | литовська |
ka- (dúo-k «дай», dúo-ki «тс.», ст. tas-ka-jau «той самий») | литовська |
-ка | македонська |
-ka | нижньолужицька |
-ko | нижньолужицька |
-k | польська |
-ki | польська |
-ka | праслов’янська |
-ko | праслов’янська |
-ky | праслов’янська |
ка | російська |
ки | російська |
ко | російська |
-ка | сербохорватська |
-ka | словацька |
-ky | словацька |
-ка | словенська |
-ka | чеська |
-ky | чеська |
кі́нва «кухоль, цебрик»
запозичене з німецької мови (можливо, через посередництво польської);
найімовірніше, джерелом слова є двн. channa (нвн. Kanne) «глек» з огляду на кореневий голосний о, який відповідає давньому германському а, і звукосполучення ev (пор. укр. це́рква, п. cerkiew);
менш імовірне пов’язання (Фасмер II 311; Machek ESJČS 218; Bern. I 558) з свн. kanne «тс.»;
походження німецького слова не з’ясоване;
р. [ко́новь] «глек», [ко́новка] «тс.», бр. ко́наўка «кухоль», п. konew «кінва», ч. konev, [konva], слц. kanva, [konva], полаб. ťönåi, слн. kónva «тс.», стсл. конобъ «казан»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ко
коні
ко́ноб
«цебер»
коно́вець
коно́вка
коновля
коновок
коно́пка
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ко́наўка «кухоль» | білоруська |
channa «глек» (нвн. Kanne) | давньоверхньонімецька |
Kanne | нововерхньонімецька |
ťönåi | полабська |
cerkiew | польська |
konew «кінва» | польська |
ко́новь «глек» | російська |
ко́новка «тс.» | російська |
kanne «тс.» | середньоверхньнімецька |
kanva | словацька |
konva | словацька |
kónva «тс.» | словенська |
конобъ «казан» | старослов’янська |
це́рква | українська |
konev | чеська |
konva | чеська |
ковеня́ «кочерга; палиця для мішання соломи при горінні»
зіставлення з р. ковыля́ть «шкандибати» (Фасмер II 274), як і виведення з ко + вити (Никончук Этимология 1977, 125), викликає сумнів;
очевидно, пов’язане з [ка ву́ля] «загнутої форми палиця», [кове́зка, кови́зка] «тс.», разом з якими може бути виведене від псл. kovati «кувати; бити»;
бр. [кавяня́] «кочерга», [каве́нька] «палка для опори під час ходіння»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кавеня́
кове́нька
«ковінька; гуляста горбата колода»
ковєня́
ковиння́
ковінька
коменя́
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kovati «кувати; бити» | праслов’янська |
ковыля́ть «шкандибати» | російська |
ко | ? |
вити | ? |
ка ву́ля «загнутої форми палиця» | ? |
кове́зка «тс.» | ? |
кови́зка «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України