КНУТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

кнут «пуга»

запозичення з давньоскандинавських мов;
дісл. knūtr «вузол» споріднене з шв. ст. knuter, нвн. Knoten «тс.» (звідки укр. ґніт), Knödel «галушка»;
розвиток значення пояснюється тим, що первісно це був вузлуватий бич;
немає підстав для виведення від гот. hnuþo «паля» (Schrader Reallexikon II 154), а також для зв’язку з словами кни́га, р. кнея́ «гай» (Соболевский РФВ 70, 80–81);
сумнів щодо скандинавського походження слова у зв’язку з його семантикою (Machek ESJČ 263) невиправданий;
р. кнут, бр. кнут «пуга; [гілки, якими зміцнюють лати солом’яного даху]», др. кнутъ «пуга», п. knut, ч. knuta, knut, слц. knuta, вл. knut, knuta, болг. кнут, схв. кнута, кнут, слн. knúta «тс.» (усі з р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

кнутови́ще «пужално»
кнутува́ти «бити пугою»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
кнут «пуга; [гілки, якими зміцнюють лати солом’яного даху]» білоруська
кнут болгарська
knut верхньолужицька
knuta верхньолужицька
hnuþo «паля» готська
knūtr «вузол» давньоісландська
кнутъ «пуга» давньоруська
Knoten «тс.» (звідки укр. ґніт) нововерхньонімецька
Knödel «галушка» нововерхньонімецька
knut польська
кнея́ «гай» російська
кнут російська
кнy̏та сербохорватська
knuta словацька
knúta «тс.» (усі з р.) словенська
кни́га українська
кнy̏т українська
knuta чеська
knut чеська
knuter шведська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України