КНИЖКАХ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *kъnigy (мн.) «тс.», результат перенесення назви kъnigy «книга (для читання)»;

перенесення мотивоване подібністю складок слизової оболонки частини шлунка до сторінок книжки (пор. н. Büchlein «книжка; частина шлунка жуйних тварин»);

про давність слова, крім поширеності у слов’ян, свідчить збереження у багатьох слов’янських мовах архаїчної множинної форми, втраченої словом в основному значенні;

р. кни́га, кни́жка, бр. кні́жка, І/сжгЛ, п. księgi, księga, ч. слц. kniha, вл. knihi, нл. knigły, болг. кни́га, схв. књȕге, слн. knjíga;

псл. kъnigy (мн.);

не зовсім ясне;

можливо, судячи з р. книгоче́й (яке має бути тюркізмом, подібно до казначе́й), через посередництво дтюрк. *küinig, *küiniv (уйг. kuin) зводиться до кит. k’üen «сувій, згорток»;

джерело слова можна шукати і в ассір. kunukku «печать», kanīku «запечатане», вірм. knik «печать» (також з ассірійського джерела);

менш переконливі думки про слов’янське походження слова: пов’язання з р. [кнея́] «ліс», др. кнѣсъ «коник на даху» (Соболевский РФВ 70, 81) або виведення слова від kъn-, спорідненого з ч. kmen «стебло, стовбур», і суфікса ɞ-iga (Schuster-Šewc ZfSl 16, 47–51) як слова на позначення дерев’яних дощечок для письма;

р. болг. м. кни́га, бр. кні́га, др. кънигы, (рідше) к(ъ)нига, п. księga (‹*knięga, пор. каш. [knega, knəga]), ч. слц. kniha, вл. kniha, knižka, нл. knigły (мн.), схв. књȕга «книга, письмо», слн. knjíga «книга, список», стсл. кънигы;