КЛЯП — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. klępъ «затичка», давніше «зібгане» зіставляється з klękati «згинатись» і зводиться до іє. *kel- «гнути» (ЭССЯ 10, 34– 35);

зіставляється також з псл. klap-, укр. кла́поть, ч. klápet «тулуб, колода» (Machek Studie 32);

р. кляп «чіп, затичка», бр. кляп «чіп; penis»;

можливо, зводиться до псл. *klęp(‹*kel- «кривити, згинати») і в такому разі первісно означало «крива, зігнута річ»;

неясне;

р. [кляп] «ніж», [кля́пик (кле́пик)] «ремісничий ніж; тупа сокира»;

пов’язання з нім. Klampe «колода» (Karłowicz SWO 277), з прус. glumbe «лань» (Matzenauer LF 8, 183) непереконливі;

у частині форм (клє́мпа, кля́мпа), можливо, відбивається вплив польської мови, проте форма [кляпа] є, очевидно, успадкованим утворенням праслов’янського походження;

псл. *klępъ(jь) «вайлуватий, неоковирний» (‹іє. *kel- «кривити, згинати»);

п. klępa «самиця лося; неохайна жінка; [стара важка корова]», слц. [kl’ampa] «неохайна жінка; розбещена дівка», слн. klȃmpa «людина з вайлуватою ходою; вівця, що вайлувато ходить; капелюх з обвислими крисами»;

нвн. Kláppe «хлопавка, клапан, лацкан, заслінка» споріднене з Klapp «ляпас», klappen «ляскати, ляпати», klaffen «бути розкритим, роззявленим», дісл. klappa «стукати», англ. clap «ляскати, бити»;

запозичення з німецької мови;

п. klapa «лацкан; клапан», ч. слц. klapka «тс.; клавіш», болг. кла́па «лацкан; клапан», схв. klȁpka «кришка», слн. [klȃpka] «вилога»;

псл. *klękja «ломака, колодка, ковінька», пов’язане з *klęk- «згинати, ламати»;

значення «шкапа» в ряді слов’янських утворень виникло на основі «ломака, ковінька», можливо, за незграбну ходу тварини (пор. укр. [кляпа] «стара корова»);

р. бр. кля́ча «шкапа», п. klacz «кобила», ч. [kl’ačal «кобила, шкапа; нога», kleč «чепіга плуга», слц. kl’ača «тс.», болг. кле́чка «патик, тріска», м. клечка «тріска»,схв. клȅчка «колодка біля ніг худоби для гальмування їх рухів», слн. kléka «шкапа»;