КЛАКА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. claque «клака» утворено від звуконаслідувального дієслова claquer «плескати (в долоні); ляскати (пугою)»;

р. бр. кла́ка, п. ч. слц. klaka, болг. клакьор «клакер», схв. клȁка, слн. kláka;

запозичення з молдавської мови;

молд. клакэ «панщина; гуртова робота», як і рум. clácă «тс.», походить від схв. тла́ка «панщина, примусова робота» або болг. тлака́ «вечорниці; безплатна колективна допомога в роботі (сусідам, родичам)», споріднених з укр. толо́ка́;

псл. klакъ, утворення з суфіксом -akъ (пор. znакъ, zlakъ, укр. знак, злак), пов’язане з *klъkъ, *klъčьje, р. клок, укр. клоччя;

п. kłak «клоччя»;

кирка для розбивання глини», [клив] «тс.» Ж, [клива́к] «ікло», [клова́к, кол ВеУг, ков Ж (мн. кли ВеЛ), кола́к] «тс.», ікла́стий, [икла́стий] «зубатий» Па, [кло́вий] (у сполученні к. зуб «ікло»);

псл. *kъlъ «ікло», *kъlo «тс.», пов’язані чергуванням голосних з *kolti «колоти»;

пор. той самий ступінь вокалізму у споріднених лит. kùlti «молотити, стукати, бити», лтс. kult «тс.»;

приставне і виникло на східнослов’янському ґрунті після занепаду редукованого ъ;

р. [и́клы, клы], клык, бр. іко́л, др. клѣ «ікла», п. kieł «ікло», [kło], ч. слц. kel, нл. keł «тс.», полаб. klåi «ікла», схв. [kàljac] «зуб коня, по якому визначають його вік», слн. [kèl] «ікло»;