КИК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
кик «кінець, смерть, загибель»
малу поширеність слів кик, ки́кнути можна пояснювати табу на назви такого роду і магічною силою, яка приписувалась подібним словам;
як семантичні паралелі пор. укр. ги́нути й гну́ти, крути́тися і скрути́тися («Щоб ти скрутився!» – емфатичне побажання смерті);
ідея смерті асоціювалася з ідеєю згинання і скручування;
очевидно, продовжує псл. *kyk- «згинатися; (перен.) гинути» «іє. *keuk- «кривити, згинати, скручувати»);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ки́кнути
«загинути»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
*keuk- | індоєвропейська |
*kyk- «згинатися; (перен.) гинути» | праслов’янська |
кик | українська |
ки́кнути | українська |
ги́нути | українська |
гну́ти | українська |
крути́тися («Щоб ти скрутився!» -- емфатичне побажання смерті) | українська |
скрути́тися («Щоб ти скрутився!» -- емфатичне побажання смерті) | українська |
Щоб ти скрутився! | українська |
ки́ка «мʼясо; сало Па» (дит.)
неясне;
ки́ка «головний убір, що надівається молодій на другий день після вінця»
споріднене з лтс. kūķītis «карлик», kūkša «стара зігнута жінка», kauka «чуприна, чуб», kùoks «дерево; прут; кий», лит. kùkis «гак, гачок», kuka «дрюк», kuke «товста частина палки», гот. hauhs «високий», двн. hōh «тс.», дінд. kucáti, kuncate «звивається, кривиться»;
відрив р. [ки́ка] від [ки́чка] (Фасмер II 231, 241–242) або припущення первісного значення «кучер» (Machek ESJČ 243) непереконливі;
іє. *keu-k-/kouk-/kuk- «кривити, гнути, скручувати»;
псл. kyka «щось загнуте, скручене, сплетене, зламане, обрубане»;
р. [ки́ка] «жіночий головний убір; частина хомута; перекладина на носі судна», [ки́чка] «тс.; заплетене або зібране в пучок волосся у жінок; верхівка; тімʼя; передня частина річкового судна; пень», бр. [кі́чка] «смоляний пень», др. кыка «верх голови; волосся на голові; повʼязка», п. kiczka «цурка; палка; пучок, вʼязка; [сніпок соломи для покриття даху; звій, валик волосся]», ст. Kika (прізвисько чоловіка, який утратив руку), ч. [kyczka] «суцвіття проса, вівса; пучок волосся, чуб, чуприна; прикраса з пірʼя; плетена різка», слц. [kyka] «безрукий каліка; прут, палка; напханий кінським волоссям валик для підкладання під чепець; чепець», болг. заст. ки́ка «довгий пучок волосся, залишений на остриженій голові», схв. ки́ка «коса», слн. kíka «пучок волосся; пипоть», стсл. кыка «волосся»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ки́чка
«старовинний головний убір заміжньої жінки; віхтик льону, заплетений у косу нареченої; повстяна прокладка під хомутом; кільце для зачіски Ж; пучок пірʼя на картузі Ж; пучок соломи або очерету для покриття даху Ж; земляний горб Ж»
кі́чка
«віхтик льону, заплетений у косу нареченої; деревʼяна цурка для гри; задня частина воза; різновид воза»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
кі́чка «смоляний пень» | білоруська |
ки́ка «довгий пучок волосся, залишений на остриженій голові» | болгарська |
Kika (прізвисько чоловіка, який утратив руку) | бурятська |
hauhs «високий» | готська |
hōh «тс.» | давньоверхньонімецька |
kucáti | давньоіндійська |
kuncate «звивається, кривиться» | давньоіндійська |
кыка «верх голови; волосся на голові; повʼязка» | давньоруська |
*keu-k- / kouk- / kuk- «кривити, гнути, скручувати» | індоєвропейська |
kūķītis «карлик» | латиська |
kūkša «стара зігнута жінка» | латиська |
kauka «чуприна, чуб» | латиська |
kùoks «дерево; прут; кий» | латиська |
kùkis «гак, гачок» | литовська |
kuka «дрюк» | литовська |
kukė˜ «товста частина палки» | литовська |
kiczka «цурка; палка; пучок, вʼязка; [сніпок соломи для покриття даху; звій, валик волосся]» | польська |
kyka «щось загнуте, скручене, сплетене, зламане, обрубане» | праслов’янська |
ки́ка «кучер» | російська |
ки́чка | російська |
ки́ка «жіночий головний убір; частина хомута; перекладина на носі судна» | російська |
ки́чка «тс.; заплетене або зібране в пучок волосся у жінок; верхівка; тімʼя; передня частина річкового судна; пень» | російська |
кȕка «коса» | сербохорватська |
kyka «безрукий каліка; прут, палка; напханий кінським волоссям валик для підкладання під чепець; чепець» | словацька |
kíka «пучок волосся; пипоть» | словенська |
кыка «волосся» | старослов’янська |
kyczka «суцвіття проса, вівса; пучок волосся, чуб, чуприна; прикраса з пірʼя; плетена різка» | чеська |
ґи́ґа «м’ясо; vulva»
результат видозміни форми ки́ка (дит.) «м’ясо» з одзвінченням к, яке тут, можливо, слід пов’язувати з афективно-емоційним забарвленням слова, характерним для ряду українських народно-розмовних слів з ґ (пор. ґаву́ля, ґи́ґнути, ґила́, ґоло́бати);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґи́ґавка
«penis»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ки́ка «м’ясо» (дит.) | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України