КИВКА — ЕТИМОЛОГІЯ
кива́ти «похитувати (здебільшого головою); [чіпати; красти]»
псл. kyvati, ітератив від kyti, *kъvati (як byvati «бувати» від byti «бути»), який після занепаду слабко засвідчених основних форм узяв на себе їх функції;
споріднене з лат. ceveo «рухаю, кручу задом; піддобрююсь (як собака, що виляє хвостом)», а також, мабуть, з ос. ǵīwyn «нидіти», що зводяться до іє. *kaiv- «хитатися, гойдатися»;
сумнівні повʼязання з лит. kuteti «оживати» (Младенов 237; БЕР II 353) і укр. кво́лий (Ильинский РФВ 78, 206);
р. кива́ть, бр. ківа́ць, п. вл. kiwać, ч. kývati, слц. kývať, нл. kiwaś, болг. ки́вам, слн. ст. kívati, стсл. покывати «покивати», кваахѫ «кивали», цсл. кыти «кивати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кив
ки́ва
«той, хто любить кивати»
кива́йло
«ціп»
киване́ць
(у словосполученні іване́ць-к. «рід ляльки, що сама встає, коли її ложать»)
кива́ч
«липень (місяць, коли коні кивають головою, відганяючи мух)»
ки́вень
«тс.»
ки́ви
«рухи головою»
(мн.)
киво́к
киву́н
«той, хто любить кивати»
киву́ха
некива́льний
«недоторканний»
покива́н
(у словосполученні іва́н-п. «тс.»)
покива́ха
«велика ложка-копистка»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ківа́ць | білоруська |
| ки́вам | болгарська |
| kiwać | верхньолужицька |
| *kaiv- «хитатися, гойдатися» | індоєвропейська |
| cēveo «рухаю, кручу задом; піддобрююсь (як собака, що виляє хвостом)» | латинська |
| kutėˊti «оживати» | литовська |
| kiwaś | нижньолужицька |
| kiwać | польська |
| kyvati | праслов’янська |
| *kъvati (як byvati «бувати» від byti «бути») | праслов’янська |
| kyti | праслов’янська |
| byvati | праслов’янська |
| byti | праслов’янська |
| кива́ть | російська |
| kývať | словацька |
| kívati | словенська |
| покывати «покивати» | старослов’янська |
| кваахѫ «кивали» | старослов’янська |
| кво́лий | українська |
| кыти «кивати» | церковнослов’янська |
| kývati | чеська |
| ǵīwyn «нидіти» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України