КЕБА — ЕТИМОЛОГІЯ
ке́ба «здібність, уміння»
задовільного пояснення не має;
виводилось від тур. tabiat «природна властивість, характер», яке зводиться до ар. ṭabiet «природа», причому припускалося тур. *tebiet «природні здібності» (Крымский Древнекиевский говор. Спб. 1907, 12; Кравчук УМШ 1960/6, 60–61);
зводилось також до тур. kuvvet «сила, міць, могутність» (Кобилянський 3б. наук. праць 80);
форми [ке́ба] і похідна від неї [ке́бати] утворені, очевидно, шляхом зворотного словотвору від кебе́та;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безкебе́тний
безкебе́ття
ке́бати
«розуміти, розбиратися»
кебе́та
«тс.; хист, розум»
кебе́тливий
кебе́тний
кебі́тливий
кебі́тний
киба́та
«навичка»
кибе́та
ки́бисть
кибі́т
«тс.»
нескебе́тний
хибе́та
«здатність; щастя; нагода»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ṭabiet «природа» | арабська |
| tabiat «природна властивість, характер» | турецька |
| *tebiet «природні здібності» | турецька |
| kuvvet «сила, міць, могутність» | турецька |
| ке́ба | українська |
| кебе́та | українська |
| ке́бати | українська |
прикі́бний «спритний, здатний привабити»
похідне утворення від [ке́ба] «здібність, уміння» (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ке́ба «здібність, уміння» | українська |
ке́би «коли б»
результат стягнення виразу др. кое бы (п. ст. *koje by), в якому займенникова форма кое (від псл. ko-je «яке», къ-jь «який») мала значення «де, коли» та ін;
р. [ке́бы], п. [kieby];
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кое бы (п. ст. *koje by) | давньоруська |
| кое «де, коли» (від псл. ko-je «яке», къ-jь «який») | давньоруська |
| *koje by | польська |
| kieby | польська |
| ko-je | праслов’янська |
| къ-jь | праслов’янська |
| ке́бы | російська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України