КАЮСЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

непереконливе виведення псл. kajati sę (Vaillant RÉS 22, 189–190) від займенника ka «як» (з питання типу «як я міг це зробити?»);

іє. *k^u̯ōi- «відплачувати»;

споріднене з дінд. cáyatē «мстить, карає», ав. kāy«відплатити; каятися», čikayat «хай розкається, покарає, помститься», kaϑa«відплата»;

псл. kajati «гудити, дорікати, картати; карати; відплачувати», повʼязане з cěna (‹*koina) «ціна»;

р. ка́яться, бр. ка́яцца, др. каяти «гудити; сповідати», каятися, п. kajać się, ч. káti se, слц. kajať sa, вл. kać so, болг. ка́я се «шкодую; визнаю гріх», схв. кȁјати «мстити(ся)», кȁјати се, слн. Kájati «гудити», kájati se, стсл. кагати сѧ;

результат розвитку давнішого значення «який покаявся (на сповіді), але не дістав прощення гріхів; незаспокоєний», пов’язаного з др. каятися «каятися, сповідатися», стсл. кагати сѧ «каятися»;

р. неприкая́нный, бр. непрыка́яны «тс.»;

пов’язане з ка́ятися (див.);

псл. kaznь, похідне від kazati «казати, говорити»;

спочатку означало «розказування, повчання», потім «наказ, рішення», далі «вирок, рішення про покарання» і, нарешті, «кара»;

повʼязання з ка́ятися (Mikl. EW 107; Преобр. І 69; Holub–Kop. 166; Kořínek LF 57, 353) або з [кази́ти] (Bern. I 496–497) позбавлене підстав;

р. казнь «смертна кара, страта», казни́ть, др. казнь «кара», казни́ти, п. kaźń «кара, тортури; місце покарання; (ст.) наказ», ч. kázeň «дисципліна», ст. kázn (kázň, kázen, kázeň) «кара», слц. kázeň «проповідь, повчання; дисципліна», вл. kaznja «наказ; дисципліна», нл. kazń «наказ; закон», болг. ст. ка́зън «кара, смертна кара», м. казна «тс.», схв. кȃзна «кара», кȃзан «тс.», слн. kázen «кара; штраф; пеня», стсл. казнь «кара; рішення», казнити «карати»;