КАРАЇМ — ЕТИМОЛОГІЯ
караї́м «представник однієї з тюркомовних народностей»
запозичення з гебрайської мови;
гебр. qārāʼīm (мн.) «читці (біблії)» (одн. qārāʼ) повʼязане з дієсловом qārāʼ (пізніша вимова qårāʼ) «кликав, звав, називав; читав (у тому числі й уголос)», спорідненим з арам. qərāʼ «кликав; читав», ар. qaraʼa «читав (зокрема вголос, особливо про коран), декламував», що зводяться до псем. QRʼ (KRʼ) «кричати, кликати»;
назву було дано караїмам як представникам особливого різновиду іудаїзму, які, на відміну від євреїв-талмудистів, що, крім писаного закону (біблії), визнають ще й усний закон (талмуд), не визнали талмуда за свою священну книгу;
р. караи́м, бр. караі́м, п. ч. слц. Karaim, болг. караи́ми (мн.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
караї́мка
«низька бараняча шапка з плоским верхом»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| qaraʼa «читав (зокрема вголос, особливо про коран), декламував» | арабська |
| q<SUP>ə</SUP>rāʼ «кликав; читав» | арамейська |
| караі́м | білоруська |
| караи́ми (мн.) | болгарська |
| qārāʼīm «читці (біблії)» (мн.)(одн. qārāʼ) | гебрайська |
| qårāʼ «кликав, звав, називав; читав (у тому числі й уголос)» | гебрайська |
| Karaim | польська |
| QRʼ (KRʼ) «кричати, кликати» | прасемітська |
| караи́м | російська |
| Karaim | словацька |
| Karaim | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України