КАНЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

можливо, споріднене з лат. сісōnіа «лелека», двн. huon «курка», гот. hana «півень», лат. саnо «співаю», гр. καναχίζω «звучу», καναχή «звук, шум», дінд. kankáḥ «чапля»;

псл. kanja, звуконаслідувальне утворення, повʼязане з характером крику птаха;

р. каню́к(а) «польовий шуліка з неприємним криком; вид невеликої сови», [ка́ня] «тс.», бр. ка́ня «чайка (звичайна)», [ка́на] «тс.», п. kania «шуліка», [kaniuk] «сокіл, кібчик», ч. káně «мишоїд», слц. kaňa «тс.», вл. нл. kanja «шуліка червоний», болг. [ка́ня] «шуліка», схв. кȁња «шуліка, мишоїд, кібчик», слн. kánja, kȃnjec «тс.»;

неясне;

п. kania «чіп, замок, який затискається подібно до хвоста кані або ластівки, що має на кінці більшу ширину»;

неясне;

у такому разі спочатку означало «скиглити, як каня»;

повʼязується з ка́ня «хижий птах, схожий на шуліку», р. каню́к «польовий шуліка з неприємним криком»;

р. каню́чить, бр. ка́нькаць «канючити», цсл. канити «докучати»;

лат. cantus «спів» повʼязане з cano, -ere «співати, грати», спорідненим з кімр. саnи, брет. саnа «тс.», дірл. canim сспіваю», гр. καναχή «шум, звучання», тох. А kan «мелодія», гот. hana «півень», можливо, також р. укр. ка́ня «яструб»;

через посередництво польської мови запозичене з латинської;

р. бр. кант, п. kant, болг. заст. кантус, ка́нти «вірш з урочистого приводу»;