КАНЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. kanǫti‹*kap-nǫti (внаслідок дії закону відкритих складів), повʼязане з kapāti;

р. ка́нуть «тс., зникнути», бр. ка́нуть «пропасти, зникнути», др. канути «капнути», п. [kanąć], ч. kanouti «капати, текти», слц. kanúť «падати, текти», схв. кàнути «капнути», слн. kániti, стсл. канѫти «тс.»;

псл. kanja, звуконаслідувальне утворення, повʼязане з характером крику птаха;

можливо, споріднене з лат. сісōnіа «лелека», двн. huon «курка», гот. hana «півень», лат. саnо «співаю», гр. καναχίζω «звучу», καναχή «звук, шум», дінд. kankáḥ «чапля»;

р. каню́к(а) «польовий шуліка з неприємним криком; вид невеликої сови», [ка́ня] «тс.», бр. ка́ня «чайка (звичайна)», [ка́на] «тс.», п. kania «шуліка», [kaniuk] «сокіл, кібчик», ч. káně «мишоїд», слц. kaňa «тс.», вл. нл. kanja «шуліка червоний», болг. [ка́ня] «шуліка», схв. кȁња «шуліка, мишоїд, кібчик», слн. kánja, kȃnjec «тс.»;

неясне;

п. kania «чіп, замок, який затискається подібно до хвоста кані або ластівки, що має на кінці більшу ширину»;

неясне;

неясне;

можливо, пов’язане з затопи́ти, потопи́ти через проміжний ступінь псл. *zatap-, *potap-;

пор. р. ка́нуть ‹ *kapnǫti;

псл. svьnǫti, пов’язане чергуванням голосних із světъ (‹ *svoitъ), виникло зі *svьtnǫti (‹ *svĭtnǫti);

випадіння кінцевого приголосного кореня, як у псл. kanǫti (р. ка́нуть) з *kapnǫti (пор. kapati, укр. ка́пати), gъnǫti (укр. гну́ти) з *gъbnǫti (пор. zagybati, р. загиба́ть);

голосний і (‹ѣ) в свіну́ти на місці колишнього ь з’явився, очевидно, в період занепаду редукованих під впливом основи світ (др. свѣтъ);

др. свьнути «тс.», свѣнути «встати на світанку», схв. сва̀нути «розвиднітися», стсл. освьнѫти «тс.»;

у такому разі спочатку означало «скиглити, як каня»;

повʼязується з ка́ня «хижий птах, схожий на шуліку», р. каню́к «польовий шуліка з неприємним криком»;

р. каню́чить, бр. ка́нькаць «канючити», цсл. канити «докучати»;

через посередництво польської мови запозичене з латинської;

лат. cantus «спів» повʼязане з cano, -ere «співати, грати», спорідненим з кімр. саnи, брет. саnа «тс.», дірл. canim сспіваю», гр. καναχή «шум, звучання», тох. А kan «мелодія», гот. hana «півень», можливо, також р. укр. ка́ня «яструб»;

р. бр. кант, п. kant, болг. заст. кантус, ка́нти «вірш з урочистого приводу»;

через німецьке посередництво (н. Konjunktúr) запозичене з латинської мови;

слат. conjunctura «з’єднання; зв’язок; склеювання» є похідним від лат. conjungo «з’єдную», утвореного за допомогою префікса com(con-) «з-» від дієслова jungo «з’єдную», пов’язаного з jugum «ярмо», спорідненим з псл. *jъgo, укр. і́го;

р. конъюнкту́ра, бр. кан՝юнкту́ра, п. koniunktura, ч. вл. konjunktura, слц. слн. konjunktúra, болг. конюнкту́ра, м. схв. конјункту́ра;

через посередництво турецької та арабської мов (тур. kına «тс.», ар. ḥinnā’ «рослина Lawsonia, з якої видобувається фарба») запозичене з перської;

р. бр. хна, п. henna, ч. слн. hena, болг. кана, къна, схв. кна̏;