КАЛІЧЕНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
калі́ка «той, хто позбавлений частини тіла (або не може користуватися нею)»
запозичення з турецької мови;
звичайно виводилося з тур. kalak «спотворений, безформний», повʼязуваного з перс. kālek «тс.» (Mikl. EW 109; TEI 2, 106; Matzenauer 39; Bern. I 473; Brückner 213; Фасмер II 166; Hanusz PF l, 461);
останнім часом джерело форми вбачається в тур. kalık «недостатній, відсутній; той, що має якийсь дефект» (Zajączkowski PJ 8, 38; Sławski II 26–27; Lokotsch 84);
безпідставним є зведення слова до лат. cadūcus «падаючий, слабий» (Karłowicz SWO 241), як і зіставлення з стсл. клосьнъ «кривий», болг. [клосан] «неповноцінний», а також з вірм. kał «кривий», гот. halts «тс.» (Scheftelowitz KZ 56, 199);
р. кале́ка, [каля́ка], бр. кале́ка, п. kaleka (з рос., бр.), [kalika] (з укр.), слц. kalika (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
калі́кува́тий
«пошкоджений чимось, напівпокалічений; потворний»
калі́цтво
калі́цун
калі́цький
ка́ліч
«каліки»
(зб.)
калі́чений
«тс.; ламаний, неправильний (про мову, слова)»
калі́чина
«тс.»
калі́чити
«завдавати каліцтва; спотворювати, перекручувати»
калі́чка
«друга ручка на держалні коси»
калі́чний
«той, хто зазнав каліцтва»
калі́чник
«той, хто навмисне себе покалічив»
калі́ччя
«тс.»
окалічі́ти
«стати калікою»
скалічі́ти
укалічі́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кале́ка | білоруська |
| клосан «неповноцінний» | болгарська |
| kał «кривий» | вірменська |
| halts «тс.» | готська |
| cadūcus «падаючий, слабий» | латинська |
| kālek «тс.» | перська |
| kaleka (з рос., бр.) | польська |
| kalika (з укр.) | польська |
| кале́ка | російська |
| каля́ка | російська |
| kalika (з укр.) | словацька |
| клосьнъ «кривий» | старослов’янська |
| kalak «спотворений, безформний» | турецька |
| kalık «недостатній, відсутній; той, що має якийсь дефект» | турецька |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України