КАВАЛЕРІВ — ЕТИМОЛОГІЯ
кава́ле́р «супутник жінки в товаристві; парубок; нагороджений орденом»
запозичене через посередництво польської, німецької та французької мов з італійської;
нім. Kavalier «вершник», фр. ст. cavalier «тс.» походять від іт. cavaliere «вершник, кавалерист; кавалер ордена; рицар», яке зводиться до слат. caballārius «тс.», похідного від лат. caballus «кінь, шкапа», спорідненого з гр. καβάλλης «кінь», нвн. [kōb] «тс.», можливо, і укр. коби́ла;
р. бр. болг. м. кавале́р, п. kawaler «неодружений, молодик; (давніше) рицар; кавалер ордена», ч. kavalír, ст. kavalér, слц. gavalier, вл. нл. kawalěr, схв. кавàлӣр, кавàљēр, слн. kavalír;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кавалерня́
кава́лір
кавалірува́ти
«жити холостяком»
ковале́рство
кова́лір
«кавалер, мужчина; холостяк; кавалерист»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кавале́р | білоруська |
| кавале́р | болгарська |
| kawalěr | верхньолужицька |
| καβάλλης «кінь» | грецька |
| cavaliere «вершник, кавалерист; кавалер ордена; рицар» | італійська |
| caballus «кінь, шкапа» | латинська |
| кавале́р | македонська |
| kawalěr | нижньолужицька |
| Kavalier «вершник» | німецька |
| kōb «тс.» | нововерхньонімецька |
| kawaler «неодружений, молодик; (давніше) рицар; кавалер ордена» | польська |
| кавале́р | російська |
| кавàљēр | сербо-церковнослов’янська |
| кавàлӣр | сербохорватська |
| caballārius «тс.» | середньолатинська |
| gavalier | словацька |
| kavalír | словенська |
| cavalier «тс.» (ст.) | французька |
| kavalír | чеська |
| kavalér (ст.) | чеська |
| cavalier «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України