ЗВЯК — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *zvękati (›zvęcati), zvęčati, zvękъ походять від того ж кореня, що і zvьněti, zvonъ, укр. дзвені́ти, дзвін;

паралельним утворенням з чергуванням голосного кореня є псл. zvǫkъ, укр. звук;

суфікс -к- при цьому корені виступає поруч з -g-, пор. укр. дзвя́ньгати, р. звя́гать, бр. звя́гаць і под;

р. звя́кать, [звяча́ть], бр. звякаць «дзвонити, бряжчати», др. звякъ «звук», звяк нути «звучати», звяцати «звучати; дзвонити», п. dźwięczeć «дзвеніти, звучати», dźwięk «звук», ст. і діал. źwięczeć «звучати», ч. ст. zvek, болг. звек «глухий металічний звук», схв. звéчати «звучати; дзвеніти», звéкнути «дзвякнути», звȇк «звук; брязкіт», слн. zvékati «дзвеніти», zvèk «дзвін»;

псл. zvęk/zvęg-, пов’язане чергуванням голосних із zvǫkъ «звук», похідне утворення від основи zvьněti «дзвеніти»;

споріднене з лит. žvéngti «іржати, реготати», žvangeti «брязкотіти, дзвякати, дзвеніти», лтс. žvadzêt, žvakstêt «гриміти, бряжчати»;

р. [звя́гать] «гавкати», звя́кать, [звячь], бр. звя́га «гавкіт; лемент», звяга́ць «гавкати, дзявкати», [звя́каць], др. звякъ «звук», звякнути «зазвучати», звяцати, р.-цсл. звѧѱи (звѧгѫ) «співати; говорити, розголошувати; марнословити», п. dźwięk, «звук, брязкіт, дзвяк», ч. ст. zvek, болг. звек, схв. звȇк «дзвін», звȅкēт «брязкіт», зве́кнути, стсл. звѧкъ, звѧѱи «голосно говорити, кричати»;