ЗВЯГА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. zvęk/zvęg-, пов’язане чергуванням голосних із zvǫkъ «звук», похідне утворення від основи zvьněti «дзвеніти»;

споріднене з лит. žvéngti «іржати, реготати», žvangeti «брязкотіти, дзвякати, дзвеніти», лтс. žvadzêt, žvakstêt «гриміти, бряжчати»;

р. [звя́гать] «гавкати», звя́кать, [звячь], бр. звя́га «гавкіт; лемент», звяга́ць «гавкати, дзявкати», [звя́каць], др. звякъ «звук», звякнути «зазвучати», звяцати, р.-цсл. звѧѱи (звѧгѫ) «співати; говорити, розголошувати; марнословити», п. dźwięk, «звук, брязкіт, дзвяк», ч. ст. zvek, болг. звек, схв. звȇк «дзвін», звȅкēт «брязкіт», зве́кнути, стсл. звѧкъ, звѧѱи «голосно говорити, кричати»;

псл. *zvęgati є поширенням того самого звуконаслідувального кореня, який виступає в zvьněti, zvonъ, утворення, аналогічне до *zvękati;

споріднене з лит. žvangeti «дзвякати», žvañginti «брязкати», žvéngti «іржати, реготати»;

передсуфіксальне -пі проривне ґ замість г з’явилися, очевидно, під впливом п. dźwięgać «жувати, плямкати» або укр. дзе́нькати і под;

Преображенський (І 246) вважає р. звя́гать звуконаслідувальним;

р. [звя́гать] «тс.; приставати; гавкати», бр. звя́гаць «гавкати; вимагати», др. звягу «співаю», звягливъ «гавкаючий», стсл. звѧгѫ. «співаю»;