ЗАМУЖЖЮ — ЕТИМОЛОГІЯ
за́між
результат злиття виразу др. за мужь (йти, отъдати, выдати) (‹псл. za mǫžь), що складається з прийменника за та іменника мужь у формі зн. в. одн;
щодо заміни в слові мужь звука у на і пор. укр. дібро́ва з др. дуброва;
у зв’язку з цим сумнівним здається припущення Ільїнського (ИОРЯС 23/1, 166–168), що укр. за́між виникло із [за́мож];
останнє, на відміну від форми [за́муж], вживається дуже рідко і з’явилось, мабуть, пізніше (пор. [за́можем], у якому о можна розглядати як гіперизм щодо [за́міжем]);
р. бр. за́муж, др. за мужь, п. za mąż, слн. zamož, стсл. за мѫжь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
за́міжем
за́міжжю
замі́жжя
замі́жний
замі́жній
замі́жня́
за́мож
за́можем
за́муж
за́мужем
за́мужжю
«замужем»
за́му́жжя
заму́жній
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| за́муж | білоруська |
| за мужь (йти, отъдати, выдати)(‹псл. za mǫžь) | давньоруська |
| дуброва | давньоруська |
| за мужь | давньоруська |
| za mąż | польська |
| za mǫžь | праслов’янська |
| за́муж | російська |
| zamož | словенська |
| за мѫжь | старослов’янська |
| дібро́ва | українська |
| за́між | українська |
| за́мож | українська |
| дібро́ва | ? |
| за́муж | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України