ЖИДІВКИ — ЕТИМОЛОГІЯ

жид (заст.)

запозичено в дописемний період з італійської мови;
іт. giudeo «єврей» походить від лат. Jūdaeus «іудей, єврей», яке зводиться до гебр. iǝhūdī «іудей», утвореного від особового імені гебр. Iǝhūdā «Іуда» (загальне значення «славлений, хвалений»);
давнє žū- (‹giu-) в слов’янських мовах закономірно перейшло в žy-;
р. болг. жид, бр. жыд, др. жидъ, жидинъ, жидовинъ, п. Żyd, ч. слц. вл. слн. Žid, нл. žyd, схв. Жȕдов, стсл. жидъ, жидинъ, ЖИДОВИНЪ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

жиденя́
жидівка́
жиді́вка
жиді́вство
жидові́н
жидові́ти
жидові́ця
жидува́ти
жидъ
жидя́
жыдъ (XIV ст.)
зажидові́лий
зжидові́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
жыд білоруська
жид болгарська
Žid верхньолужицька
i̯<SUP>ǝ</SUP>hūdī «іудей» гебрайська
ι̯<SUP>ǝ</SUP>hūdā «Іуда» (загальне значення «славлений, хвалений») гебрайська
žū- (‹giu-) гебрайська
giu- гебрайська
жидъ давньоруська
жидинъ давньоруська
жидовинъ давньоруська
giudeo «єврей» італійська
Jūdaeus «іудей, єврей» латинська
žyd нижньолужицька
Żyd польська
жид російська
Жȕдов сербохорватська
žy- словацька
Žid словацька
Žid словенська
жидъ старослов’янська
жидинъ старослов’янська
жидовинь старослов’янська
Žid чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України