ЕПІЛОГ — ЕТИМОЛОГІЯ
епіло́г
запозичення з західноєвропейських мов;
фр. épilogue (XII ст.), н. Epilóg, англ. epilogue походять від лат. epilogus, яке зводиться до гр. ἐπίλογος «висновок; кінець промови», пов’язаного з ἐπιλέγω «додам, скажу після чогось, у кінці», утвореним з префікса ἐπ-ι «на-, до-, при-» і λέγω «розповідаю, кажу»;
р. эпило́г, бр. эпіло́г, п. ч. вл. epilog, слц. слн. epilóg, болг. епило́г, схв. епùлог;
Фонетичні та словотвірні варіанти
епілогъ
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| epilogue | англійська |
| эпіло́г | білоруська |
| епило́г | болгарська |
| epilog | верхньолужицька |
| ἐπίλογος «висновок; кінець промови» | грецька |
| epilogus | латинська |
| Epilóg | німецька |
| epilog | польська |
| эпило́г | російська |
| епùлог | сербохорватська |
| epilóg | словацька |
| epilóg | словенська |
| épilogue | французька |
| epilog | чеська |
| ἐπιλέγω «додам, скажу після чогось, у кінці» | ? |
| ἐπ-ι «на-, до-, при-» | ? |
| λέγω «розповідаю, кажу» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України