ЕЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

первісний вигук, що постав, очевидно, з псл. е та дейктичної частки -і (‹іє. *-ī, пор. дінд. ав. -ī, підсилювальна частка);

зв’язок з іншими подібними індоєвропейськими вигуками – пор. лит. еĩ (вигук перестороги), свн. еі (вигук радості, подиву, погрози), лат. еі (вигук жалю, заклопотаності), гр. εἴ (вигук вимоги, спонукання) – скоріше типологічний, ніж генетичний;

р. эй (вигук оклику, перестороги, досади), п. ej (вигук радості, нетерпіння, погрози, сумніву), ч. слц. ej (вигук подиву, заохочення), вл. нл. ej (вигук захоплення), болг. ей (вигук подиву, захвату, перестороги), м. ej «тс.», схв. ȇj (вигук жалю, бажання), слн. èj (вигук перестороги);

складне утворення, першою частиною якого, очевидно, є вигук ей;

друга частина неясного походження, можливо, є діалектним варіантом заперечної частки ні;

псл. jei, утворене з займенникової основи *(j)e, наявної в р. е́ва «он», болг. е «ось», схв. ê «он», гр. ἐκεῐ «там», лат. ессе «ось», та індоєвропейської вказівної частки *ῑ, якій відповідає дінд. ав. ῑ (енклітична підсилювальна частка);

р. др. болг. ей, схв. éja (стверджувальна частка), стсл. єй, ѥй;

очевидно, результат скорочення вислову «присягаю Богу» та злиття його з вигуком єй;

р. болг. ей-бо́гу;