ЕГЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

виникло в частині праслов’янських говірок внаслідок подвоєння псл. е як вказівної частки (з іє. *е-; пор. збереження давнього вказівного значення в західноукраїнських діалектах: укр. [еге] «он там» Доп УжДУ 2) з пізнішим з’єднанням їх у вимові звуком г придихового походження, як в українській і інших східнослов’янських мовах, або злиттям у довге ē в слов’ янських мовах з фонематичною часокількістю;

р. (розм.) эге́ (для вираження подиву), бр. эгэ́ «тс.», ч. ehe, ehé (для вираження подиву, несподіванки, попередження), слц. ehe, é «тс.», болг. е, é-e (питальна частка), ехе́ (стверджувальний вигук), схв. ȇ «тс.», слн. ehé (вигук задоволення та ін.);

форма ге, очевидно, тотожна егимологічно з вказівною часткою [ге];

розвиток значення сполучника «як, ніби» міг початися від значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка), укр. еге́, [гей] «тс.»;

пор. також jako «як» з первісного «так»;

форма гей могла утворитися в результаті злиття часток ге та і (початкове значення «так і»);

форми ги, гі є, очевидно, результатами стягнення форми гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку п. [kej] «ніби, як», [ke, ki] «тс.», утвореного від займенникового кореня k- з неозначено-вказівним і питальним значенням;