ДІЛИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

іє. *dāi-l-, засвідчене ще в лит. [dailaũ, dailýti] «ділити» (Буга РФВ 67, 236; Trautmann 43), в дінд. dāti «відрізує», dáyate «ділить», гр. δαίομαι «ділю» (три останні слова вказують на іє. d-, a не dh-);

припускається запозичення у прагерманську мову з праслов’янської (Мартынов Сл.- герм. взаимод. 112–116; Milewski RSl 26, 130; Machek ESJČ 117; Kluge–Mitzka 776; Pedersen KZ 39, 372; проти – Фасмер І 496; Sławski I 189);

«[той, хто ділить Ж]», дільни́ця, [ді́льниця] «межа між селом і полем, рів, огорожа Mo; тин з лому ВеЗн», [ді́лниця] «кошара, обора для овець» Mo, діли́льний, діли́мий, діля́нковий, дільни́чний, ді́льчий, [дільма́] «ділячи» Ж, виділя́ти, виділя́тися, ви́діл, виділо́вий, [виді́лювач] Ж, виді́льний, ві́дділ, ві́дді́лок, відді́лення, відді́льник (тех.), [відділи́мий] Ж, відді́льний, [заділи́тися] «помилитися при роздаванні карт», [заділя́нець] «горець» Ж, наділя́ти, на́ді́л «ділянка; [відплата, нагорода]», [на́ділок Ж, наді́льний Ж], невідді́льний, [неділе́жний] Ж, неподі́льний, [обді́льний] Ж, переді́л, [переді́лля] «рубіж, межа» Ж, пере́ділка «перегородка; [кужіль, половина мички]», перерозпо́діл, [підділя́нець] «горець» Ж, підро́зділ, по́діл, по́ділка, [поді́лля] «частина, що дісталася в наділ», [поді́лок] «наділ», [поділу́нок] «поділ» Ж, поді́льник, [поділо́м] «по частинах», поді́льний, [поділю́чий], поділю́щий, поді́льчивий, приділя́ти, приді́л «боковий вівтар; призначення», проділяти «розділяти волосся», [про́діл] (у зачісці);

«перегородка» Ж, проді́лка, про́діль (у зачісці), ро́зділ, [ро́зділень] «частина» Ж, [розділи́тва] «розподіл» Ж, [розділи́тов] «тс.» Ж, [ро́зділка] Ж, розді́лювач, [розділя́ч] Ж, розді́льник, розділо́вий, розді́лювальний, розді́льний, розді́льчий, розпо́діл, розподі́льник, розподі́льний, розподі́льчий, [уділо́вувати] Ж, уді́л, уді́льний;

псл. děliti «ділити», утворене від іменника *dělъ «частина», спорідненого з гот. dails, двн. teil, англ. deal, дангл. dœl, dāl «тс.»;

р. дели́ть, бр. дзялі́ць, др. дѣлити, п. dzielić, ч. děliti, слц. deliť, вл. dźělić, нл. źěliś, полаб. delĕ «ділить», болг. деля́, м. дели, схв. дéлити, слн. delíti, стсл. дѣлити;

результат фонетичної видозміни форми [ґеле́тка] «дерев’яна посудина, бочонок», похідної від запозиченого [ґеле́та] «тс.»;

можливо, зближене з основою ділити;

результат деетимологізації форми дил(ь)о́ва́ння «тс.», утвореної від дилюва́ти «будувати з дилів», і зближення її з діли́ти чи, можливо, ді́ло, ді́лати;

безпосередньо пов’язувати укр. [діло́ва́ння] «паркан» з діло ‹ dělo (Преобр. І 208) невірно;

розглядалося також як аблатив імені *dělь «частина» (Лозбэ ЭИРЯ 6, 75–89);

зіставлялося безпосередньо з ділити (Горяев 92);

сумнівний зв’язок з псл. *dьl-, звідки р. дли́нный (Mikl. EW 45);

здебільшого вважається спорідненим з лит. del «для», ст. dela, deliai, лтс. dẽl «тс.», хоча балтійські форми можуть бути й запозиченими з слов’янських мов (Эндзелин ЛП І 82–83; Vaillant Gr. comp. II 2, 698);

псл. dělja, очевидно, пов’язане з dělo як його відмінкова форма – орудн. одн. (Bern. I 195–196) або аблатив (Ильинский РФВ 64, 433);

р. [де́ля, де́льма], бр. дзеля, др. дѣля, дѣльма, п. ст. dzielas, [dziele], нл. źěla, схв. ст. диљ, слн. -delj, стсл. дѣлѧ, дѣльмѧ;

очевидно, пов’язане з до́ля, діли́ти;

п. fortel «фортель, викрут» походить (можливо, через посередництво чеської мови) від н. Vorteil «вигода, користь», утвореного з прийменника vor- «перед», та іменника Teil «частина, частка», спорідненого з англ. deal, гот. dails, псл. děliti, до якого зводиться укр. діли́ти;

запозичення з польської мови;

р. фо́ртель, бр. фо́ртэль, п. ч. fortel, п. ст. fortyl, слц. fortiel, схв. ст. fortelj, fortil;

очевидно, пов’язане з по́діл, діли́ти (див.);

складне утворення з основ три і діли́ти;

можливо, калька латинської наукової назви цього виду trifidus, букв. «розщеплений натроє»;

назва зумовлена, очевидно, яйцевидно-трикутною формою плода (Федченко–Флеров 214);

утворення, яке походить від п. [szóściel], що виникло як напівкалька н. Sechstel «шоста частина», складеного з основ числівника szóś- від szósty «шостий» та н. -tel, (букв.) «частина», пов’язаного із свн. -teil, яке споріднене з двн. teil, н. Teil «частина», псл. dělъ «тс.», děliti, укр. діли́ти;

п. [szóściel] «монета вартістю в шість грошей (центів, крейцарів) в Австро-Угорщині», нл. šesćel «шоста частина»;