ДІДЬКУ — ЕТИМОЛОГІЯ

ді́дько «чорт, біс; домовик»

похідне від дід1, псл. dědъ;
вважається евфемізмом (Фасмер І 494; Зеленин 2, 97), однак, як свідчать відповідні факти з інших слов’янських мов, слово пов’язане з дохристиянськими віруваннями слов’ян, обожнюванням духів предків, у яких бачили покровителів домашнього вогнища;
зведення до дя́дько, [дє́дько] (Кобилянський Мовозн. 1980/1, 42–43) непереконливе;
р. [де́дка] «домовик», [де́душка] «тс.», [ди́тка] «чорт, привид», бр. дзе́дка «домовик», п. [dziadzi] «чорти», ч. заст. děd «домовик», ст. dědek «тс.», слц. dedkovia (мн.) «домовики, духи предків, що охороняють дім», болг. [диде́ин] «злий дух, що приходить за померлим на 40-й день після його смерті», диде́йко «упир»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

дідко (1619)
ді́дко
ді́дчий «диявольський»
ді́дчи́ця «бісова жінка; наклепниця»
ді́тько
ді́тьтьо «тс.»
дѣдько «чорт, біс» (XV ст.)
зді́дькатися «стати схожим на чорта»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
дзе́дка «домовик» білоруська
диде́ин «злий дух, що приходить за померлим на 40-й день після його смерті» болгарська
dziadzi «чорти» польська
dědъ праслов’янська
де́дка «домовик» російська
dedkovia «домовики, духи предків, що охороняють дім» (мн.) словацька
де́душка «тс.» українська
ди́тка «чорт, привид» українська
диде́йко «упир» українська
děd «домовик» чеська
дід ?
дя́дько ?
дє́дько ?
děd «домовик» ?
dědek «тс.» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України