ДІДЬКУ — ЕТИМОЛОГІЯ
ді́дько «чорт, біс; домовик»
похідне від дід1, псл. dědъ;
вважається евфемізмом (Фасмер І 494; Зеленин 2, 97), однак, як свідчать відповідні факти з інших слов’янських мов, слово пов’язане з дохристиянськими віруваннями слов’ян, обожнюванням духів предків, у яких бачили покровителів домашнього вогнища;
зведення до дя́дько, [дє́дько] (Кобилянський Мовозн. 1980/1, 42–43) непереконливе;
р. [де́дка] «домовик», [де́душка] «тс.», [ди́тка] «чорт, привид», бр. дзе́дка «домовик», п. [dziadzi] «чорти», ч. заст. děd «домовик», ст. dědek «тс.», слц. dedkovia (мн.) «домовики, духи предків, що охороняють дім», болг. [диде́ин] «злий дух, що приходить за померлим на 40-й день після його смерті», диде́йко «упир»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дідко
(1619)
ді́дко
ді́дчий
«диявольський»
ді́дчи́ця
«бісова жінка; наклепниця»
ді́тько
ді́тьтьо
«тс.»
дѣдько
«чорт, біс»
(XV ст.)
зді́дькатися
«стати схожим на чорта»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзе́дка «домовик» | білоруська |
| диде́ин «злий дух, що приходить за померлим на 40-й день після його смерті» | болгарська |
| dziadzi «чорти» | польська |
| dědъ | праслов’янська |
| де́дка «домовик» | російська |
| dedkovia «домовики, духи предків, що охороняють дім» (мн.) | словацька |
| де́душка «тс.» | українська |
| ди́тка «чорт, привид» | українська |
| диде́йко «упир» | українська |
| děd «домовик» | чеська |
| дід | ? |
| дя́дько | ? |
| дє́дько | ? |
| děd «домовик» | ? |
| dědek «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України