ДІДУГА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
дід «батько матері або батька; стара людина; жебрак»
р.дед, бр. дзед, др. дѣдъ, п. dziad, ч. děd, слц. ded, вл. dźed, нл. źed, болг. дя́до, де́да, м. dedo, схв. дjȅd(а), слн. déd, стсл. дѣдъ – псл. dědъ «батько матері або батька; стара людина» виникло в дитячій мові внаслідок редуплікації приголосного d з голосним;
до псл. dědъ найближчі лтс. dęds «стара людина; опудало», dedêt «кволіти» (лит. dedė «дядько» є запозиченням із слов’янських мов), гр. τήϑη «бабуся», τηϑις «тітка», ϑεĩος «дядько», δεία «тітка»;
пор. також тур. dede «дід»;
зближення з лит. dìdis «великий» (Брандт РФВ 21, 218–219) невірне;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дедове́й
«дід»
деду́хно
діди́
«предки; поминки; тіні по темних кутках»
дідизна
«спадщина»
діди́зний
«успадкований; дуже старий»
ді́дик
діди́на
«жебрак»
діди́сько
діди́ха
«жебрачка»
діди́цтво
«спадщина»
ді́дич
«поміщик, [спадкоємець Ж]»
дідича́нка
«дочка поміщика»
діди́чене
«успадковане»
ді́дичка
«дружина поміщика»
діди́чний
«успадкований»
діди́чність
«спадщина»
діди́чня
«родовий маєток»
дідиччу́к
«син поміщика»
діді́вський
діді́вщина
«спадщина; давні часи»
ді́днина
«тс.»
ді́до
«дід»
дідова́
«старі люди; жебраки»
(зб.)
дідови́н
«жебрак»
дідо́к
дідо́ра
«здоровий, кремезний дід; жебрак»
дідора́ка
«здоровий, кремезний дід»
дідуpя́га
«дід великого зросту»
дідува́ти
«бути дідом; жебракувати; сторожувати на баштані»
дідуга́
дідуга́н
діду́й
діду́ник
діду́нь
діду́ньо
діду́сь
одіди́чити
«успадкувати»
пра-
пра́дід
пра́дідизна
пра́дідівщина
прапра́дід
пре́дід
«прадід»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзед | білоруська |
| дя́до | болгарська |
| dźed | верхньолужицька |
| τήϑη «бабуся» | грецька |
| дѣдъ | давньоруська |
| dęds «стара людина; опудало» | латиська |
| dìdis «великий» | литовська |
| dedo | македонська |
| źed | нижньолужицька |
| dziad | польська |
| dědъ «батько матері або батька; стара людина» | праслов’янська |
| dědъ | праслов’янська |
| дjȅd(а) | сербохорватська |
| ded | словацька |
| déd | словенська |
| дѣдъ | старослов’янська |
| dede «дід» | турецька |
| děd | чеська |
| р | ? |
| дед | ? |
| де́да | ? |
| dedêt «кволіти» (лит. d$edė «дядько» є запозиченням із слов’янських мов) | ? |
| τηϑις «тітка» | ? |
| ϑεĩος «дядько» | ? |
| δεία «тітка» | ? |
| також | ? |
осору́га «прикрощі, неприємність; почуття відрази, огиди»
псл. osor-, префіксальне утворення від кореня sor-, який зіставляється з р. ссора «сварка» або з псл. serǫ, sьrati;
компонент -уг- (-уж-) є, очевидно, суфіксом з презирливо-збільшувальною функцією, як у дідуга́, хапу́га, яру́га, катю́га, хитрю́га;
схв. о̏сōран «різкий, грубий, дражливий, запальний; зарозумілий», осо̀рљив «тс.», слн. osóren «різкий, грубий, жорсткий», osóriti se «стати проти, чинити опір», болг. [осорлѝв] «хворий, який часто мочиться», цсл. въсоръ «жорсткий», въсоривъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
насору́га
«задерикуватість? нав’язливість? причіпки?»
насоружа́ти
«настренчувати, підбурювати»
насору́жний
«осоружний»
осору́жити
«зганьбити, осоромити»
осору́житися
«до краю обриднути»
осору́жний
«остогидлий, бридкий, ненависний»
осуру́га
«тс.»
осуру́житися
«тс.»
осуру́жний
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| осорлѝв «хворий, який часто мочиться» | болгарська |
| osor- | праслов’янська |
| serǫ | праслов’янська |
| ссора «сварка» | російська |
| сōран «різкий, грубий, дражливий, запальний; зарозумілий» | сербохорватська |
| osóren «різкий, грубий, жорсткий»«стати проти, чинити опір» | словенська |
| osóriti se «різкий, грубий, жорсткий»«стати проти, чинити опір» | словенська |
| осо̀рљив «тс.» | українська |
| въсоривъ «тс.» | українська |
| въсоръ «жорсткий» | церковнослов’янська |
| sor- | ? |
| sьrati | ? |
| -уг- (-уж-) | ? |
| дідуга́ | ? |
| хапу́га | ? |
| яру́га | ? |
| катю́га | ? |
| хитрю́га | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України