ДІДО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ді́до (деталь ткацького верстата)
утворено від дід1;
мотивація найменування неясна;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дід | ? |
дід «батько матері або батька; стара людина; жебрак»
р.дед, бр. дзед, др. дѣдъ, п. dziad, ч. děd, слц. ded, вл. dźed, нл. źed, болг. дя́до, де́да, м. dedo, схв. дjȅd(а), слн. déd, стсл. дѣдъ – псл. dědъ «батько матері або батька; стара людина» виникло в дитячій мові внаслідок редуплікації приголосного d з голосним;
до псл. dědъ найближчі лтс. dęds «стара людина; опудало», dedêt «кволіти» (лит. dedė «дядько» є запозиченням із слов’янських мов), гр. τήϑη «бабуся», τηϑις «тітка», ϑεĩος «дядько», δεία «тітка»;
пор. також тур. dede «дід»;
зближення з лит. dìdis «великий» (Брандт РФВ 21, 218–219) невірне;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дедове́й
«дід»
деду́хно
діди́
«предки; поминки; тіні по темних кутках»
дідизна
«спадщина»
діди́зний
«успадкований; дуже старий»
ді́дик
діди́на
«жебрак»
діди́сько
діди́ха
«жебрачка»
діди́цтво
«спадщина»
ді́дич
«поміщик, [спадкоємець Ж]»
дідича́нка
«дочка поміщика»
діди́чене
«успадковане»
ді́дичка
«дружина поміщика»
діди́чний
«успадкований»
діди́чність
«спадщина»
діди́чня
«родовий маєток»
дідиччу́к
«син поміщика»
діді́вський
діді́вщина
«спадщина; давні часи»
ді́днина
«тс.»
ді́до
«дід»
дідова́
«старі люди; жебраки»
(зб.)
дідови́н
«жебрак»
дідо́к
дідо́ра
«здоровий, кремезний дід; жебрак»
дідора́ка
«здоровий, кремезний дід»
дідуpя́га
«дід великого зросту»
дідува́ти
«бути дідом; жебракувати; сторожувати на баштані»
дідуга́
дідуга́н
діду́й
діду́ник
діду́нь
діду́ньо
діду́сь
одіди́чити
«успадкувати»
пра-
пра́дід
пра́дідизна
пра́дідівщина
прапра́дід
пре́дід
«прадід»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзед | білоруська |
| дя́до | болгарська |
| dźed | верхньолужицька |
| τήϑη «бабуся» | грецька |
| дѣдъ | давньоруська |
| dęds «стара людина; опудало» | латиська |
| dìdis «великий» | литовська |
| dedo | македонська |
| źed | нижньолужицька |
| dziad | польська |
| dědъ «батько матері або батька; стара людина» | праслов’янська |
| dědъ | праслов’янська |
| дjȅd(а) | сербохорватська |
| ded | словацька |
| déd | словенська |
| дѣдъ | старослов’янська |
| dede «дід» | турецька |
| děd | чеська |
| р | ? |
| дед | ? |
| де́да | ? |
| dedêt «кволіти» (лит. d$edė «дядько» є запозиченням із слов’янських мов) | ? |
| τηϑις «тітка» | ? |
| ϑεĩος «дядько» | ? |
| δεία «тітка» | ? |
| також | ? |
дід «сніп соломи або очерету, зв’язаний так, що половина верхівок з одного боку, а половина -- з другого; [сніп, що стоїть на почесному місці в хаті Я]»
пов’язане з дід1;
можливо, що дідом спочатку називався пучок, сніп певної рослини – будяка, осоту, лопуха та ін., що пов’язане з давніми віруваннями слов’ян;
р. [де́дик] «мітелка з соломи, трави і под.», п. dziadek «останній сніп, зібраний з поля; опудало з соломи», dziadki «копиці сіна на полі»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
діди́
«зв’язані по два качани кукурудзи, що підвішувались у гуцульських хатах під іконами»
ді́дик
«мітелка з соломи, трави і под.»
ді́дики
«тс.»
дідо́к
«джгут з соломи, який прибивають восени по краях дверей, щоб закрити щілини»
діду́х
«жмут соломи або очерету для загорожі або для обшивки стін куреня; солома, яку стелили в хатах перед Різдвом; затичка з соломи; ґніт, просочений воском; сніп хліба на народному Різдвяному обряді»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dziadek «останній сніп, зібраний з поля; опудало з соломи»«копиці сіна на полі» | польська |
| dziadki «останній сніп, зібраний з поля; опудало з соломи»«копиці сіна на полі» | польська |
| де́дик «мітелка з соломи, трави і под.» | російська |
| дід | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України