ДІГОТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *degъtь;

етимологія остаточно не з’ясована;

одні дослідники вважають давнім запозиченням з литовської мови;

лит. degùtis, degùtas «дьоготь» пов’язане з degù «палю», спорідненим з алб. djék «запалити» (дьоготь випалювали з березової смоли) (Шанский ЭСРЯ І 5, 42; Фасмер І 493; Карский РФВ 49, 18; Mikkola Berühr. 111, 121; Sławski I 194; Zubatý AfSlPh 16, 423; Malinowski PF I 181);

інші вважають слово власне слов’янським, спорідненим з лит. degùtas «дьоготь», dègti «горіти», лтс. deguts, dęguots «дьоготь», degt «горіти», дінд. dáhati «горить», алб. djék «запалити», лат. foveo «зігріваю», гр. Φεπτανός «запалений» (з іє. *dheg^uh- «горіти») (Соболевский РФВ 14, 297; Brückner 109; AfSlPh 20, 518; Machek ESJČ 113; ЭССЯ 4, 204 – 205; Bern. I 182 – 183; Trautmann 49; Meillet Études 288; Pokorny 241; Specht 289, 291);

для підтвердження Бернекер посилається на наявність ще стч. dehna «чорт», dahněti «тліти, горіти», слн. [dȇgnem, dégniti] «горіти, випускати дух», зв’язок якого з формою *degъtь Фасмер вважає сумнівним;

Булаховський (Пит. походж. 165) припускає, що укр. дьо́готь запозичено з білоруської мови;

р. дёготь, бр. дзёгаць, п. dziegieć, ст. dziegić, ч. dehet, слц. decht, ст. decheť;