ДЯТЛУ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *dętelъ/dętelь/dętьlъ;

позаслов’янські зв’язки відсутні, і етимологія непевна;

пов’язувалося з псл. *delbti, *d^ьlbti «довбати», звідки *d^ьlbtьlь «той, що довбає», а згодом внаслідок старої дисиміляції (l – l ›n – l) і спрощення *d^ьlb-tel-› *d^ьnb-tel- *d^ьn-tel- ›dętel› (Mikkola Ursl. Gr. 104; Фасмер l 562; Sławski I 202 – 203; Machek ESJČ 111);

пор. і інші назви цього птаха за тією ж ознакою довбання: укр. [довба́ч Mo, довба́ло Mo], р. [долби́лка];

інші етимологи (Mikl. EW 41; Bern. I 190 – 191; Moszyński JP 33/5, 364 – 365; Булаховский ИАН ОЛЯ 7, 110) визначають *dętelь як звуконаслідувальну назву і пов’язують її з лтс. dęmu, dimt, dìmstu «гриміти, дзвеніти», стсл. дьмѣти та о-дьмѣти «відповідати (голосом), віддзвонювати» (пор. слн. odmèv «луна»);

виводиться також (Schuster-Šewc Probeheft 52 – 53) від іє. *dhen«бити, штовхати» і зіставляється з норв. [datta] (‹*danton) «стукати», [denta] «злегка штовхати»;

припущення зв’язку з іє. *dent- «зуб» (Погодин Следы 200; Rječnik II 452) або з псл. *tęt(п. tętent, Brückner 112) видаються менш вірогідними;

р. дя́тел, бр. дзя́цел, др. дятьлъ, п. dzięcioł,[dzięcior, dziędziół, dziętel, dzięciel], ч. datel, [ďatei, jatel, jetel], ст. dětel, слц. ďatel, [detel’], вл. dźećele, нл. źeśele, болг. м. де́тел, схв. дјȅтао, род. дјȅтла, ст. дјȅтео, род. дјȅтела, [дèтао], слн. détel;

неясне;

мабуть, у якийсь спосіб пов’язане з дя́тел;

утворення, що виникло в результаті видозміни (дисиміляції) первісного дя́тел, [дя́тель];

ч. jetel, ст. dětel, jatel «дятел»;

очевидно, етимологічно пов’язане з укр. дятли́на «конюшина»;

до фонетики пор. [я́тел] з дя́тел;

ч. jetelina ‹ *dętelina пов’язувалося з коренем *dem- (укр. дму, дму́хати), оскільки рослина викликає в худоби, що її поїдає, здуття черева;

ч. jetelina, jetel, jetelice «конюшина»;