ДУШМАН — ЕТИМОЛОГІЯ
душма́н «тиран, гнобитель» (заст.)
запозичення з турецької мови;
тур. düşman «ворог; злочинець; деспот» походить від сперс. dušman «тс.», пов’язаного з ав. dušmanah- «ворожий, неприязний», що відповідає гр. δυσμενής «тс.», дінд. durmanāḥ «пригнічений, сумний» і зводиться до іє. *dus- «поганий» і *men- «думати»;
в народній етимології пов’язується з души́ти «гнітити, давити»;
п. duszman «тс.», болг. душма́нин «ворог; злочинець», м. душман(ин), схв. дỳшман, душманин «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
душма́к
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dušmanah- «ворожий, неприязний» | авестійська |
| душма́нин «ворог; злочинець» | болгарська |
| δυσμενής «тс.» | грецька |
| durmanāḥ «пригнічений, сумний» | давньоіндійська |
| *dus- «поганий» | індоєвропейська |
| душман (ин) | македонська |
| duszman «тс.» | польська |
| дỳшман | сербохорватська |
| dušman «тс.» | середньоперська |
| düşman «ворог; злочинець; деспот» | турецька |
| душманин «тс.» | українська |
| *men- «думати» | ? |
| души́ти «гнітити, давити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України