ДУШИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
души́ти «давити, пригнічувати»
псл. dusiti, dusiti, пов’язані з duxъ «дух» та ін;
паралелізм s || š і розвиток значення поки що задовільного пояснення не мають;
р. души́ть, бр. душы́ць, [дуси́ць], п. dusić, ч. dusiti, слц. dusiť, вл. dusyć, нл. dušyś, болг. душа́, м. души, схв. дýшити, гýшити, слн. dušiti;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дуси́ти
«давити»
ду́скати
«душити, чавити»
душе́ники
«коржі з конопляним молоком»
душени́на
«тушковане м’ясо»
душени́ця
«тісний до задухи простір»
души́тель
души́тися
«задихатися»
заду́ха
заду́хуватий
заду́шливий
заду́шний
по́ду́ха
«духота, задуха»
пра́духа
«тс.»
приду́ха
«кисневий голод (риб); загибель риб від кисневого голоду»
удуши́тель
удушли́вий
удушні́ти
«зімліти від спеки»
уду́шшя
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| душы́ць | білоруська |
| душа́ | болгарська |
| dusyć | верхньолужицька |
| души | македонська |
| dušyś | нижньолужицька |
| dusić | польська |
| dusiti | праслов’янська |
| души́ть | російська |
| дýшити | сербохорватська |
| dusiť | словацька |
| dušiti | словенська |
| дуси́ць | українська |
| гýшити | українська |
| dusiti | чеська |
| dusiti | ? |
| duxъ «дух» | ? |
дух
псл. duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); – споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай», з іншим вокалізмом також лит. dvasià, dvãsi «дух, душа», dvesti «дихнути», можливо, і гр. ϑεός «бог», гот. dius «дикий звір», дісл. dӯr, дангл. dēor, двн. tior, нвн. Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина»);
р. бр. болг. м. дух, п. ч. слц. вл. нл. duch, схв. дух «дихання», дух «тс.», слн. dúh, стсл. доухъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́ддух
відду́шина
духа́
«швидко, бігом»
ду́хало
«ковальський міх»
ду́хати
«дмухати; дути, віяти»
духи́
духівни́к
духівни́цтво
духівни́ця
«заповіт»
духі́вня
«тс.»
духмя́ний
духмяні́ти
ду́хниця
«димар»
духове́нство
ду́хо́ви́й
духови́к
«лівер»
духови́на
«незамерзаюче місце на річці; легка земля Ж»
духови́тий
духо́вна
«заповіт»
духо́вний
духо́вник
«духівник»
духо́вниця
«тс.»
духовня́нка
«вихованка духовного училища»
ду́хом
духо́та́
души́стий
души́ти
«кропити духами; [видавати запах Я]»
душі́ти
«пахнути; сильно випаровуватися Ж»
душко́м
душкува́ти
«під чаc спеки, скупчившись, важко дихати»
(про овець)
душли́вий
ду́шний
душни́к
душнува́тий
зду́хвина
(анат.)
зду́хо́ви́на
«тс. Г, Ж; трясовина Mo»
оддушина
про́дух
проду́ха
проду́хвина
«ополонка»
проду́ховина
проду́шник
«отвір у стелі»
роздухва́н
«вид жіночого одягу»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дух | білоруська |
| дух | болгарська |
| duch | верхньолужицька |
| dius «дикий звір» | готська |
| ϑεός «бог» | грецька |
| dēor | давньоанглійська |
| tior | давньоверхньонімецька |
| dӯr | давньоісландська |
| dvasià | литовська |
| дух | македонська |
| duch | нижньолужицька |
| Tier «тс.» (пор. щодо розвитку значень лат. anima «душа» і animal «тварина») | нововерхньонімецька |
| duch | польська |
| duxъ «*dous-), пов’язане чергуванням голосних з *dъхъ, *dїxnǫti (‹*dus-), dyxati: (‹*dūs-); -- споріднене з лит. daũsos «повітря; (літ.) невідома тепла країна, рай» | праслов’янська |
| дух | російська |
| дух «дихання» | сербохорватська |
| duch | словацька |
| dúh | словенська |
| доухъ | старослов’янська |
| дух «тс.» | українська |
| duch | чеська |
| dvãsi «дух, душа» | ? |
| dvesti «дихнути» | ? |
душа́
розвиток значення аналогічний в лат. anima «вітер, подих» – «душа», у гр. ψύχω «видихаю, дму» – ψῡχή «душа»;
споріднене з лит. dvasià «дух, дихання»;
псл. duša (‹*dux-ja ‹*dhousíā);
р. бр. болг. душа́, др. душа, п. dusza, ч. duše, слц. нл. вл. duša, полаб. dausa, м. схв. дýша, слн. dúša, стсл. доуша;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безду́шний
безду́шшя
ду́ся
«душка»
душе́вний
души́
«начинка в варениках»
(мн.)
души́ця
«душа»
(знев.)
душі́вка
«наділ землі на душу»
ду́шка
«приємна людина; [кохана людина Ж; сукня без рукавів із вирізом ззаду]»
ду́шний
«душевний»
задуше́вний
обезду́шувати
одушевля́ти
по́душ
«у достатку, досить»
поду́шне
(іст.)
поду́шний
(іст.)
поду́шник
(іст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| душа́ | білоруська |
| душа́ | болгарська |
| duša | верхньолужицька |
| ψύχω «видихаю, дму» | грецька |
| душа | давньоруська |
| anima «вітер, подих» | латинська |
| dvasià «дух, дихання» | литовська |
| дýша | македонська |
| duša | нижньолужицька |
| dausa | полабська |
| dusza | польська |
| duša (‹*dux-ja ‹*dhousíā) | праслов’янська |
| душа́ | російська |
| дýша | сербохорватська |
| duša | словацька |
| dúša | словенська |
| доуша | старослов’янська |
| duše | чеська |
| ψῡχή «душа» | ? |
душма́н «тиран, гнобитель» (заст.)
запозичення з турецької мови;
тур. düşman «ворог; злочинець; деспот» походить від сперс. dušman «тс.», пов’язаного з ав. dušmanah- «ворожий, неприязний», що відповідає гр. δυσμενής «тс.», дінд. durmanāḥ «пригнічений, сумний» і зводиться до іє. *dus- «поганий» і *men- «думати»;
в народній етимології пов’язується з души́ти «гнітити, давити»;
п. duszman «тс.», болг. душма́нин «ворог; злочинець», м. душман(ин), схв. дỳшман, душманин «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
душма́к
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dušmanah- «ворожий, неприязний» | авестійська |
| душма́нин «ворог; злочинець» | болгарська |
| δυσμενής «тс.» | грецька |
| durmanāḥ «пригнічений, сумний» | давньоіндійська |
| *dus- «поганий» | індоєвропейська |
| душман (ин) | македонська |
| duszman «тс.» | польська |
| дỳшман | сербохорватська |
| dušman «тс.» | середньоперська |
| düşman «ворог; злочинець; деспот» | турецька |
| душманин «тс.» | українська |
| *men- «думати» | ? |
| души́ти «гнітити, давити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України