ДУФАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ду́фа́ти «довіряти, сподіватися»
запозичення з польської мови;
п. dufać (відоме з XV ст.) виникло внаслідок стягнення з do-ufać (пор. ч. ст. doufati), яке зводиться до псл. *do-upъvati «довіряти», похідного від upъvati ( ›р. упова́ть, п. ufać, ч. úfati, слц. úfať, полаб. ораm, болг. [уфам се], схв. уфати се, слн. úpati «сподіватися, довіряти», стсл. оупъвати), утвореного з pъvati «мати довір’я, надію» (›п. ст. pwati, стсл. пъвати), спорідненого з хет. (ka)ppuvāi- «думати, вважати», лат. puto «тс.»;
можливість запозичення з нім. hoffen «надіятися» чи, принаймні, його вплив на псл. upъvati (Stieber PJ 1960/3, 111 – 112) припускається, оскільки поява -f- замість -pъv-, що виступає також у чеській, словацькій і сербохорватській мовах, не характерна для цих мов;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дуфаньєм
(XVI ст.)
дуфаючи
дуфность
(XVII ст.)
дуфра́ти
духва́лий
«самовпевнений»
духва́ти
«тс.»
здуфа́лий
«зухвалий»
здуфалува́ти
«насміятися»
подуфа́йло
«самовпевнена людина»
подуфа́лий
«занадто довірливий; зухвалий»
подуфа́лний
«хвальковитий»
подуфа́льство
подуфни́й
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| puto «тс.» | латинська |
| hoffen «надіятися» | німецька |
| dufać (пор. ч. ст. doufati) | польська |
| *do-upъvati «довіряти» | праслов’янська |
| upъvati | праслов’янська |
| pъvati «мати довір’я, надію» (›п. ст. pwati, стсл. пъвати) | ? |
| -f- | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України