ДУКАТ — ЕТИМОЛОГІЯ
ду́ка́т «(іст.) старовинна монета, червінець; (заст.) жіноча прикраса у вигляді монети, яку носили на шиї»
запозичено з італійської мови, очевидно, через німецьку та польську;
іт. ducato «герцогство; монета», звідки раннє нвн. ducat «монета», нвн. Dukáten «тс.», походить від слат. ducatus «герцогство, князівство», утвореного від лат. dux «вождь»;
нове значення виникло внаслідок переосмислення слова, яке було на перших латинських монетах (ducato d’Apuglia «князівство Апулія»);
р. бр. болг. м. дука́т, п. dukat, dukacz (з укр.), ч. слц. слн. dukát, схв. дỳкат;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дукато́вий
дукатъ
«золота монета (18 польських злотих)»
(1421)
дука́ч
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дука́т | білоруська |
| дука́т | болгарська |
| ducato «герцогство; монета» | італійська |
| dux «вождь» | латинська |
| дука́т | македонська |
| ducat «монета» | нововерхньонімецька |
| Dukáten «тс.» | нововерхньонімецька |
| dukat (з укр.) | польська |
| dukacz (з укр.) | польська |
| дука́т | російська |
| дỳкат | сербохорватська |
| ducatus «герцогство, князівство» | середньолатинська |
| dukát | словацька |
| dukát | словенська |
| dukát | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України