ДУК — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичене з італійської мови, можливо, через польське посередництво;

іт. doccia «водостічна труба; ринва; душ» походить від слат. doccia «канал; труба», пов’язаного з ductio «відвід, водостічна труба», dūcere «вести», спорідненими з гот. tiuhan «тягти», двн. ziohan, дангл. tēon «тс.»;

значення розвивалося через семантичні зв’язки «труба» – «кіш подібної форми» – «заглиблення»;

менш імовірним, у зв’язку з географією слова, видається припущення про його власне слов’янське походження (Brückner 176; Ильинский ВЯ 1957/6, 95; Ondruš Sl. Wortst. 126);

цікавою є спроба (Абаев ИЭСОЯ І 376, 406) пов’язати це слово з ос. dūg «ямка під стіною, куди заганяють горіхи (у дитячій грі)», ягнобськ. duk «яма, діра, ніша»;

р. [дук] «ямка при іграх», [ду́чка] «тс.», [дуча́й] «отвір у жорнах», [дуча́йка] «ямка, заглиблення», п. duk «скриня, голубник; порохнявий пеньок», duca «вид гри; отвір у жорнах для зерна; круглий кіш», ducka «тс.», duczka «тс.; труба для відведення дубильної рідини», ducza «отвір», ducaj «отвір у жорнах для зерна», duczaj «тс.», ст. duczaja «вита трубка; ямка для коша», duczajka «ямка в землі», ч. dučej «канал; свищ», мор. [dúča] «багнисько», ст. dučějě «водоспад», слц. [duča] «ямка», dúcel′(а) «трубка»;

запозичення з італійської чи французької мови;

іт. duca «вождь», фр. duc «тс.» походять від лат. dux «тс.», утвореного від dūcere «очолювати, вести»;

стара форма дукс – безпосередньо з латинської або через старослов’янську і середньогрецькумови;

р. [ду́к(а)] «вельможа, знатна людина», п. duk, diuk «князь, магнат», болг. дук «герцог, принц», схв. [ду́ка] «герцог», стсл. доукъсъ «князь, вождь»;