ДУБЛЕТ — ЕТИМОЛОГІЯ

дублюва́ти

повторне запозичення, що в староукраїнську мову потрапило з латинської, а в сучасну українську – з французької, можливо, через польську;
фр. doubler «подвоювати» (звідки похідні doublet «подвійний», doubleur «подвоювач; сукальник») походить від лат. duplāre «подвоювати», пов’язаного з прикметником duplus «подвійний», спорідненим з гр. ϑι-πλός (διπλόος) «тс.», і утвореного з основ du(duo) «два» і -plus (від іє. *pel- «робити складки»);
остання основа споріднена з алб. раl′ε «складка, ряд», гот. falþan «складати» (пор. двн. zwi-falt «подвійний»);
похідне дубліка́т – з німецької мови (нвн. Duplikát), можливо, через російську;
р. дублировать, бр. дубліраваць, п. dublować, ч. dublovati, слц. dublovat’, болг. дублирам, м. дубли́ра, дупли́pa, схв. дубл́ирати, дупл́ирати, слн. dublírati;
Фонетичні та словотвірні варіанти

дубле́р
дубле́т
дублета «коштовний напівштучний камінь» (XVIII ст.)
дублікат
дупловати «виконувати двічі» (XVII ст.)
Етимологічні відповідники

Слово Мова
раl′ε «складка, ряд» албанська
дубліраваць білоруська
дублирам болгарська
falþan «складати» (пор. двн. zwi-falt «подвійний») готська
ϑι-πλός «тс.» (διπλόος) грецька
duplāre «подвоювати» латинська
дубли́ра македонська
dublować польська
дублировать російська
дубл́ирати сербохорватська
dublovat' словацька
dublírati словенська
дупли́pa українська
дупл́ирати українська
doubler «подвоювати» (звідки похідні doublet «подвійний», doubleur «подвоювач; сукальник») французька
dublovati чеська
duplus «подвійний» ?
-plus (від іє. *pel- «робити складки») ?
дубліка́т (нвн. Duplikát) ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України