ДОЩАНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. dъska, dъsčьka ( ‹*dъsk-ьka), запозичене в праслов’янську мову з латинської, очевидно, через германське посередництво;

снідерл. disk «блюдо, стіл», дангл. disc, двн. tisk «тс.», нвн. Tisch «стіл» (спочатку «стіл як дерев’яна плита») походять від лат. discus «круг, блюдо», яке виводиться з гр. δίσκος «диск, круг, блюдо», похідного від дієслова δικεĩν «кидати», етимологічно неясного;

голосний ъ у псл. dъska замість ь ‹ і відбиває непалатальне германське di;

думка про безпосереднє запозичення з народної латині (Kiparsky GLG 112; van Wijk Slavia 15, 232; Sławski I 144–145), як і з грецької мови (Преобр. І 192; Брандт РФВ 18, ЗО), неприйнятна;

р. до́ска, [цка], бр. до́ска, др. дъска, п. deska, ст. cka, ч. deska, [deška], ст. dska, deščka, слц. doska, нл. cka, болг. дъска́, схв. дàска, ст. ска, цка, слн. deskà, dáska, стсл. дъска;

*псл *dъždžь, можливо, з давнішого *dъzdjь;

дальші зв’язки точно не встановлені;

більшість дослідників (Trubeckoj ZfSlPh 4, 62–64; Vaillant RÉS 7, 112–113; Мейе ОЯ 107; Sławski I 145; Specht 16; Pokorny 185, 227) схиляється до припущення, що це давній композит *dus-dju«поганий день», утворений з пейоративного префікса іє. *dus- (пор. ав. duš-, дінд. duṣ-, dur- «погано», гот. tuz-, гр. δυσ- «не-, недо-») і кореня *dju(djeu-, dei-eu-) «день, світло, небо» (пор. ав. dyav «небо», дінд. dyu-, dyauṣ «тс.», гр. εὔδιος «тихий, ясний», εὐδία «ясна погода»);

зіставлялося також (Bern. I 248; Младенов 115; Преобр. І 188) з дісл. dust «пил», снн. dust, нвн. Dust «тс.», dusel «мряка», норв. dusk-regn «дрібний дощ», dysja «дрібно сіятися» (з іє. *dusk-io-, *dust-io-);

пов’язувалося ще з лит. duzgėti «дзижчати, гудіти» (Brückner 88; Kořínek 132–133; ЭССЯ 5, 195–197) або з дперс. *duž- «доїти» (Абаев ИЭСОЯ І 372);

р. дождь, бр. дождж, др. дъждь, п. deszcz, ст. deżdż, ч. dešť, ст. dešč, слц. dažď, [dožd], вл. dešć, нл. de(J)šć, полаб. dåzd, болг. дъжд, м. дожд, схв. дȁжд, дȃжд, слн. dèž, deždž, стсл. дъждь;