ДОЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ
док
зіставляється також з гол. doga, ст. dokke «канал», для яких вбачають джерело в гр. δοχή «вмістилище», пов’язаному з δέχομαι «приймати, вміщати» (Chambers 135);
гол. dok «док» походить від снідерл. docke «водостічна канава, риштак», що пов’язується з іт. doccia «тс.», пізньолат. *ductiā «водопровід, акведук», утвореними від лат. dūco «веду» (Klein 470; Kluge–Mitzka 136);
через посередництво російської і, можливо, англійської мов запозичено з голландської;
р. бр. болг. м. док, п. ч. слц. dok, схв. дȏк;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до́кер
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| док | білоруська |
| док | болгарська |
| doga | голландська |
| dok «док» | голландська |
| δοχή «вмістилище» | грецька |
| doccia «тс.» | італійська |
| dūco «веду» | латинська |
| док | македонська |
| *ductiā «водопровід, акведук» | пізньолатинська |
| dok | польська |
| док | російська |
| дȏк | сербохорватська |
| docke «водостічна канава, риштак» | середньонідерландська |
| dok | словацька |
| dok | чеська |
| dokke «канал» | ? |
| δέχομαι «приймати, вміщати» | ? |
до́ка «знавець своєї справи; дойда»
неясне;
можливо, виникло в семінарському середовищі на базі гр. δόκω, δοκέω «знаю, вважаю, думаю»;
р. до́ка зіставляється з лат. doctus «вчений», що походить від docere «вчити» (Преобр. І 188; Горяев 93) або вважається спорідненим з до́шлый, пов’язаним з дошел, шел ( ‹šьdlъ›‹*xīd-, xod-) (Зеленин РФВ 54, 118);
р. до́ка;
Фонетичні та словотвірні варіанти
докови́тий
«розумний, здібний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| δόκω | грецька |
| doctus «вчений» | латинська |
| до́ка | російська |
| до́ка | російська |
| δοκέω «знаю, вважаю, думаю» | ? |
| з | ? |
| до́шлый | ? |
| дошел | ? |
| шел ( ‹šьdlъ›‹*xīd-, xod-)(Зеленин РФВ 54, 118) | ? |
до́ки
виникло на базі словосполучень типу *до кы(ѣ) поры чи *до кы(Ѣ) добы;
р. [дока́] «доки», п. [doki, do kiej], слц. dokým, болг. докато́, м. докај, схв. [дȍк, дока, доке, доку];
Фонетичні та словотвірні варіанти
док
недо́ки
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| докато́ | болгарська |
| докај | македонська |
| doki | польська |
| do kiej | польська |
| дока́ «доки» | російська |
| дȍк | сербохорватська |
| dokým | словацька |
| дока | українська |
| доке | українська |
| доку | українська |
| до | ? |
| кы | ? |
| ѣ | ? |
| поры | ? |
| до | ? |
| кы | ? |
| Ѣ | ? |
| добы | ? |
ві́дки
утворено з прийменника від і займенникового кореня -к-, наявного в займеннику кий;
форма -ки, очевидно, зумовлена впливом прислівників до́ки і по́ки;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зві́дки
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| від | ? |
| к- | ? |
| кий | ? |
| ки | ? |
| до́ки | ? |
| по́ки | ? |
до́кіль «доки»
результати стягнення виразу do kolě (›do kolь), що складається з прийменника do та прислівника kolě, пов’язаного з koli «коли», звідки й укр. коли́;
р. доко́ль, доко́ле, [доке́ль, доку́ль, доко́лево, доку́лева, доко́лича, доку́лича], бр. даку́ль, др. доколь, доколѣ, доколя, п. [do kiela], слц. dokial’, вл. dokelž, нл. [dokul], dokuIž, dokulaž, болг. докле́, схв. дȍклē, [дȍклā, дòкāле], слн. dokléj, dokler, стсл. доколѣ, доколи;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до́каль
до́ків
докіля
до́кля
доко́ли
доколь
до́куль
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| даку́ль | білоруська |
| докле́ | болгарська |
| dokelž | верхньолужицька |
| доколь | давньоруська |
| dokul | нижньолужицька |
| dokuIž | нижньолужицька |
| dokulaž | нижньолужицька |
| do kiela | польська |
| доко́ль | російська |
| дȍклē | сербохорватська |
| dokial' | словацька |
| dokléj | словенська |
| dokler | словенська |
| доколѣ | старослов’янська |
| коли́ | українська |
| доко́ле | українська |
| доке́ль | українська |
| доку́ль | українська |
| доко́лево | українська |
| доку́лева | українська |
| доко́лича | українська |
| доку́лича | українська |
| доколѣ | українська |
| доколя | українська |
| дȍклā | українська |
| дòкāле | українська |
| доколи | українська |
| koli «коли» | ? |
до́чка́
псл. *dъkti, род. в. *dъktere;
споріднене з лит. dukte «дочка», прус. duckti, дінд. duhitá, ав. dugədar-, гот. daúhtar, нвн. Tochter, гр. ϑυγάτηρ, вірм. dustr, тох. A ckācar, В tkācer;
іє. *dhughəter-;
питання про зв’язок цієї назви з дієсловом, що означає «доїти; годувати груддю» (пор. дінд. duhitá: duh- «доїти», іє. *dheugh-) остаточно не розв’язане;
р. дочь, бр. дачка́, др. дъчи, п. córka, ст. córa, ч. dcera, ст. tci, слц. dcéra, болг. дъщеря́, [дъщи́], м. ке́рка, схв. кћȗ, слн. hčí, стсл. дъѱи;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до́нька́
до́ньчин
до́ня
до́ця
доч
до́чер
дочі́рній
дочу́хна
до́ччи́н
па́дчерка
па́дчірка
удочери́ти
удочеря́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dugədar- | авестійська |
| дачка́ | білоруська |
| дъщеря́ | болгарська |
| dustr | вірменська |
| daúhtar | готська |
| ϑυγάτηρ | грецька |
| duhitá | давньоіндійська |
| дъчи | давньоруська |
| *dhughəter- | індоєвропейська |
| dukte «дочка» | литовська |
| ке́рка | македонська |
| Tochter | нововерхньонімецька |
| córka | польська |
| *dъkti | праслов’янська |
| duckti | прусська |
| дочь | російська |
| кћȗ | сербохорватська |
| dcéra | словацька |
| hčí | словенська |
| дъѱи | старослов’янська |
| дъщи́ | українська |
| dcera | чеська |
| *dъktere | ? |
| *dъktere | ? |
| A | ? |
| означає «доїти; годувати груддю» (пор. дінд. duhit$á: duh- «доїти», іє. *dheugh-) | ? |
| córa | ? |
| tci | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України