ДОМОВИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
дім
псл. domъ є давньою основою на -u-;
споріднене з лат. domus «дім», дінд. dámaḥ «тс.», ав. dam- «дім», гр. δόμος «будівля», δέμω «будую», лит. dimstis «маєток», гот. timrjan «будувати, споруджувати», дісл. timbr «будівельний ліс», гр. δώμα «дім», δάμαρ «хазяйка, дружина»;
іє. *dom-, *dēm-, *dṃ-, *dm- «дім, будівля»;
р. бр. болг. м. дом, др. домъ, п. слц. вл. нл. dom, ч. dům, полаб. düm, схв. дȏм (род. в. дȍма), слн. dóm, стсл. домъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бездомі́вник
бездо́мний
бездо́мник
бездо́мок
додо́мку
додо́моньку
додо́мочку
додо́му
дом
до́ма
«дім»
(жін. р.)
до́ма
(присл.)
до́маки
«вдома»
дома́р
«хазяїн»
домари́ти
«сидіти вдома»
(ся)]
дома́рство
«сидіння вдома»
домаря́та
«домашні (хатня челядь)»
домата́р
домато́р
«тс.»
дома́торствувати
«хазяйнувати»
дома́ха
«житло, стоянка рибалок; перший улов поблизу стоянки»
дома́шнивий
дома́шній
дома́шність
«господарство Ж; дім із садибою Я»
доме́ць
«палац»
домі́в
«додому»
домі́вка
домі́вни́к
«домочадець»
домівни́ця
«служниця»
домі́вство
«дім»
домі́вський
домівці́
«тс.»
домі́й
«тс.»
домове́ць
«домашній грибок, Merulius lacrymans»
(слеза́вий)] Ж
домови́й
домо́ви́й
домови́к
домови́тий
домови́ще
«будівля»
домо́вний
домовни́к
«домочадець; домовик»
домо́вність
«батьківщина»
домонта́р
«домосід; [хазяїн Я]»
(заст.)
домоту́р
«тс.»
задома́шний
одома́шнювати
поді́мство
«садиба»
придо́мок
«флігель»
роздомашни́ти
рство
удо́ма
удомашни́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dam- «дім» | авестійська |
| дом | білоруська |
| дом | болгарська |
| dom | верхньолужицька |
| timrjan «будувати, споруджувати» | готська |
| δόμος «будівля» | грецька |
| δώμα «дім» | грецька |
| dámaḥ «тс.» | давньоіндійська |
| timbr «будівельний ліс» | давньоісландська |
| домъ | давньоруська |
| *dom- | індоєвропейська |
| domus «дім» | латинська |
| dimstis «маєток» | литовська |
| дом | македонська |
| dom | нижньолужицька |
| düm | полабська |
| dom | польська |
| domъ | праслов’янська |
| дом | російська |
| дȏм (род. в. дȍма) | сербохорватська |
| dom | словацька |
| dóm | словенська |
| домъ | старослов’янська |
| dům | чеська |
| δέμω «будую» | ? |
| δάμαρ «хазяйка, дружина» | ? |
| *dēm- | ? |
| *dṃ- | ? |
| *dm- «дім, будівля» | ? |
мо́ва
псл. *mъlѵа «гомін», *mъlѵiti «гомоніти»;
походження остаточно не з’ясоване;
розглядається як звуконаслідувальне утворення (Преобр. І 548; Holub–Kop. 227; Младенов 310);
зіставляється з дінд. brávῑti «говорить», ав. mraoiti «тс.» (Machek ESJČ 369; Герценберг Ир. языкозн. 132);
припускається зв’язок з лат. murmurāre «бурмотіти» (Holub–Кор. 227), prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» (Szemerenyi (Emérita 22, 159–160), з псл. mel-/ mol- «молоти» (Schuster-Šewc 945);
р. молва́ «поговір», бр. мо́ва, п. mowa «мова, мовлення» (з укр.), ст. mołwa, ч. слц. ст. mluva «тс.», вл. (заст.) mołwić, нл. mołwiś, болг. мълва́ «поговір; говір, гомін», слн. [muviti] «бурмотіти», [mólviti] «тс.», стсл. мльвa «галас, нарікання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безмо́в'я
«безмовність, мовчання»
безмо́вий
«німий»
безмо́вний
вимі́вка
«вимова; додаткова умова; відмовка»
вимо́ва
«вимовляння; [домовленість; додаткова нагорода за умовою; докір; відмовка]»
ви́мовка
«відмовка»
ви́мовки
«умовна плата за наречену, данина її сім’ї»
вимовля́ти
«казати, говорити; виговорювати; випрошувати, домовлятися про платню; [дорікати; виправдовуватися]»
вимо́вний
«пов’язаний з вимовою; виразний; докірливий»
вимо́внина
«частина майна, виділювана з загальних умов контракту»
(заст.)
відмо́ва
відмо́вка
відмовля́ти
відмо́вний
відмо́вник
«той, хто відмовився»
домо́ва
«умова, угода»
домо́вини
«обрядовий договір між батьками перед весіллям дітей»
домо́вленість
домовля́нка
«умова, договір, контракт»
домовля́ти
«умовлятися; дорікати»
домовлятися
домо́вний
«домовлений»
замо́ва
«замовлення, заклинання»
замо́вець
замо́вини
«замова, заклинання»
замови́тель
«клієнт, замовник»
замо́вка
«замова»
замовля́ти
«робити замовлення; заклинати, заговорювати»
замо́вний
«який замовляється»
замо́вни́й
«заговорений»
замо́вник
«той, хто замовляє»
замо́вщик
«знахар, заклинач»
змо́ва
змо́вини
«заручини; угода»
змо́вити
«справити заручини; сказати; замовити»
змо́вка
«змова; розмова»
змовле́нник
«змовник»
змовля́тися
змо́вник
змо́вництво
зумо́вити
«викликати, стати причиною»
мі́вний
«балакучий»
мо́вець
мо́вити
«говорити, сказати; [думати ВеБ]»
мо́вка
«мовний зворот, вираз»
мовки́ня
«промовецьжінка»
мо́влення
мовля́в
«нібито; так би мовити»
мовля́нин
«мовець»
мовля́ти
«говорити, казати, розповідати»
(заст.)
мовля́чий
«тс.»
мо́вний
«пов’язаний з мовою; [балакучий]»
мо́вник
«мовознавець; викладач мови»
мовни́ця
«трибуна Ж; граматика Пі»
мо́вність
«балакучість»
намо́ва
«підмова; наклеп; умова, згода»
намо́ви́на
«підмова, умовляння»
на́мо́вка
«підмова; умова, згода»
намовля́ти
«зводити наклеп; умовляти»
намовля́тися
«домовлятися»
намо́вник
«підмовник»
невимо́вний
невідмо́вний
«неспростовний; незаперечний»
недомі́вний
«який має погану вимову»
недомо́ва
«недорікуватий, заїка»
недомо́вка
недомо́влий
«тс; недорікуватий; нечіткий, незрозумілий Ж»
немі́вний
«неговіркий, мовчазний»
немо́ва
«неговірка людина»
немовли́ий
«тс.»
немовля́
немовля́чий
«той, хто не говорить; німий»
немовля́щий
«тс.»
немо́вний
«неговіркий; мовчазний, лаконічний»
неумо́вний
«німий»
обмівни́й
«наклепницький»
обмівни́к
«наклепник»
обмо́ва
«наклеп»
обмо́вка
«помилка на слові»
обмовля́ти
«ганити, гудити; оббріхувати»
обмовля́тися
«проговорюватися»
обмо́вник
«наклепник»
обумо́вити
омі́вка
«наклеп»
омо́ва
«обговорення; наклеп»
передмо́ва
передумо́ва
перемо́ва
«переманювання; поговір; переказ; переконування; поштовий переказ»
перемо́ви
«переговори; розмови»
(заст.)
перемо́вини
«розмови»
перемо́вити
«обмінятися словами; переманути»
перемовля́тися
«обмінюватися словами; [сперечатися]»
підмо́ва
«підбурювання»
підмовля́ти
«підбурювати; умовляти»
підмо́вник
помі́вка
«приказка; розмова»
помо́ва
«плітки»
помо́вка
«приказка; [розмова]»
помовля́ти
«умовляти, намовляти»
прамо́ва
«мова-основа»
при́мі́вка
«замовляння; приказка»
примі́вник
«знахар, що лікує замовлянням»
примо́ва
«знахарське замовляння; [поговір; поголоска; згадка; натяк; приказка Нед]»
при́мо́вка
«приказка»
примо́вля
«тс.»
примовля́ти
«приговорювати; заговорювати; закликати; [домовлятися]»
примовля́тися
«вступати в розмову; клопотатися»
промі́вка
«мова, мовлення»
промівни́к
«чарівник, знахар»
промо́ва
«публічний виступ; [обговорення; заклинання, заговір Нед]»
промо́вець
«доповідач; [захисник, заступник Нед]»
промо́вистий
«виразний, красномовний»
промо́вка
«приказка, примовка, [розмова; вимова]»
промовля́ти
промовля́тися
«проговорюватися; прориватися»
промо́вний
«красномовний»
промо́вницький
«ораторський»
розмо́ва
розмо́вини
«розмови, балачки»
розмо́витися
«поговорити»
розмовля́ти
розмо́вний
розмо́вник
«підручник; учасник бесіди»
умо́ва
умо́вина
«умова»
умо́вини
«умови; [огляд, розглядини Нед]»
умо́вка
«договір, умова; [обумовлення Нед]»
(заст.)
умовля́ти
умовля́тися
умо́вний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| mraoiti «тс.» | авестійська |
| мо́ва | білоруська |
| мълва́ | болгарська |
| mołwić (заст.) | верхньолужицька |
| brávῑti «говорить» | давньоіндійська |
| murmurāre «бурмотіти» | латинська |
| prō-mulgāre «оголошувати, обнародувати» | латинська |
| mołwiś | нижньолужицька |
| mowa «мова, мовлення» (з укр.) | польська |
| mołwa | польська |
| *m<SUP>ъ</SUP>ѵа «гомін» | праслов’янська |
| *m<SUP>ъ</SUP>ѵiti «гомоніти» | праслов’янська |
| mel-/ mol- «молоти» | праслов’янська |
| молва́ | російська |
| mluva «тс.» | словацька |
| mluva «тс.» | словацька |
| muviti «бурмотіти» | словенська |
| mólviti «тс.» | словенська |
| млъвa «галас, нарікання» | старослов’янська |
| mluva «тс.» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України