ДОКА — ЕТИМОЛОГІЯ

неясне;

можливо, виникло в семінарському середовищі на базі гр. δόκω, δοκέω «знаю, вважаю, думаю»;

р. до́ка зіставляється з лат. doctus «вчений», що походить від docere «вчити» (Преобр. І 188; Горяев 93) або вважається спорідненим з до́шлый, пов’язаним з дошел, шел ( ‹šьdlъ›‹*xīd-, xod-) (Зеленин РФВ 54, 118);

р. до́ка;

виникло на базі словосполучень типу *до кы(ѣ) поры чи *до кы(Ѣ) добы;

р. [дока́] «доки», п. [doki, do kiej], слц. dokým, болг. докато́, м. докај, схв. [дȍк, дока, доке, доку];

зіставляється також з гол. doga, ст. dokke «канал», для яких вбачають джерело в гр. δοχή «вмістилище», пов’язаному з δέχομαι «приймати, вміщати» (Chambers 135);

гол. dok «док» походить від снідерл. docke «водостічна канава, риштак», що пов’язується з іт. doccia «тс.», пізньолат. *ductiā «водопровід, акведук», утвореними від лат. dūco «веду» (Klein 470; Kluge–Mitzka 136);

через посередництво російської і, можливо, англійської мов запозичено з голландської;

р. бр. болг. м. док, п. ч. слц. dok, схв. дȏк;

форма -ки, очевидно, зумовлена впливом прислівників до́ки і по́ки;

утворено з прийменника від і займенникового кореня -к-, наявного в займеннику кий;