ДЛУБАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
длу́бати «копирсати; колупати»
запозичення з польської мови;
п. dłubać «тс.» є прямим відповідником укр. довба́ти (див.);
бр. длу́баць «довбати; повільно щось робити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
длубани́на
«повільна робота»
длу́батися
«копирсатися; повільно щось робити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| длу́баць «довбати; повільно щось робити» | білоруська |
| dłubać «тс.» | польська |
| довба́ти | українська |
долуба́ти «длубати»
пов’язане з псл. *dolbati «довбати», звідки закономірною формою мало б бути *долоба́ти;
у- з’явилося, очевидно, під впливом запозиченого з польської мови длу́бати або під впливом колупа́ти, лупа́ти;
бр. [долуба́ць] «довбати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
долуба́й
«огірок, видовбаний курами»
долуба́йка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| долуба́ць «довбати» | білоруська |
| *dolbati «довбати» | праслов’янська |
| долоба́ти | ? |
| -у- | ? |
| длу́бати | ? |
| колупа́ти | ? |
| лупа́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України