ДИЯКОН — ЕТИМОЛОГІЯ
дия́кон
через посередництво старослов’янської мови запозичено в давньоруську з грецької;
у гр. διάκονος «диякон», давніше «слуга» виділяється дієслівна основа *kon-, *ken(пор. ἐγ-κονέω «поспішаю», споріднене з лат. cōnāri «намагатися, пробувати») при неясному префіксальному δια-;
р. дья́кон, бр. дыя́кан, др. дияконъ, диаконъ, дьяконъ, деяконъ, п. ч. слц. diakon, болг. дя́кон, схв. ђȁкон, слн. diákon, стсл. дигаконъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
диаконъ
(1421)
дия́конство
дія́кон
дія́ко́нник
«книга, за якою диякон править службу в церкві»
діяконува́ти
дьяконъ
(1322)
дя́кон
дяконува́ти
піддія́кон
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дыя́кан | білоруська |
| дя́кон | болгарська |
| διάκονος «диякон» | грецька |
| дияконъ | давньоруська |
| diakon | польська |
| дья́кон | російська |
| ђȁкон | сербохорватська |
| diakon | словацька |
| diákon | словенська |
| дигаконъ | старослов’янська |
| диаконъ | українська |
| дьяконъ | українська |
| деяконъ | українська |
| diakon | чеська |
| *kon- | ? |
| ἐγ-κονέω «поспішаю»«намагатися, пробувати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України