ДИХАЙТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
ди́хати
псл. dyxati (*dyxajǫ) є формою ітеративу до dъxnǫti (аналогічно до *syxati : sъxnǫti і под.), яке походить з давнішого *dus-, що має нульовий ступінь вокалізму при іє. *dves-;
найближчими відповідниками є лит. dūsúoti «дихати», dūseti «тс.»;
інший ступінь вокалізму в цьому корені виступає в укр. дух;
р. отдыха́ть, вздыха́ть, дыша́ть, бр. ды́хаць, др. дыхати, п. вл. dychać, ч. dýchati, слц. dýchať, нл. dychaś, полаб. doixa (=dyxajetь), болг. ди́хам, м. дише «дихає», схв. дùхати, слн. díhati, стсл. дыхати;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бездиха́нний
вдих
вдиха́льний
вдиха́ти
ви́дих
видиха́льний
видиха́ти
віддих
«дихання; [відпочинок]»
відди́ха
«відпочинок»
віддиха́ти
«дихати; відпочивати»
диики́
«бронхи»
диини́ця
«тс.»
дих
«вдих»
ди́хави́ця
«астма, задишка; запал (у коней); болотиста місцевість»
дихави́чний
«хворий, що страждає задишкою; хворий на запал (про коней)»
ди́хавка
«тім’ячко у малої дитини; западина перед стегном у тварини; [гортань МСБГ]»
ди́хало
«дихальне горло»
дихальний
ди́хальце
«отвір, що служить для дихання (у комах)»
диха́н
«тварина»
ди́хи
«частина тулуба від ребер до сідничних кісток Г; западини по боках у тварин Ж»
дихну́ти
дихови́й
ди́шиця
«трахея»
ди́шка
«дихальне горло Я; бронхи Ж»
дишний
«дихальний»
ди́шник
«трахея»
за́дих
«астма»
зади́ханий
задиха́ти
«тхнути чимось»
зади́ха́тися
зади́хливий
зади́шка
зади́шкуватий
зади́шливий
здих
«загибель; дохлятина»
здиха́нка
«видих; зітхання»
здиха́ння
«тс.»
здиха́ти
«дохнути, гинути (про тварин); [зітхати]»
зди́хатися
«позбавитися»
здихля́
«квола істота»
здихля́чина
«дохлятина»
здихови́читися
«задихнутися»
(про коня)
зідха́ти
«зітхати»
на́дих
«натхнення; дихання, повів»
надиха́ти
«давати натхнення»
оди́шка
пави́здіхало
«людина, що страждає задишкою»
переди́х
переди́шка
по́дих
подиха́ти
«здихати; віяти (про вітерець)»
при́дих
придиха́тися
«мати неприємний запах»
придихо́вий
про́дих
продиха́ти
проди́хатися
продихо́вий
про́дишки
«продуховини»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ды́хаць | білоруська |
| ди́хам | болгарська |
| dychać | верхньолужицька |
| дыхати | давньоруська |
| *dves- | індоєвропейська |
| dūsúoti «дихати» | литовська |
| дише «дихає» | македонська |
| dychaś | нижньолужицька |
| doixa (=dyxajetь) | полабська |
| dychać | польська |
| dyxati (*dyxajǫ)(аналогічно до *syxati : sъxnǫti і под.) | праслов’янська |
| отдыха́ть | російська |
| дùхати | сербохорватська |
| dýchať | словацька |
| díhati | словенська |
| дыхати | старослов’янська |
| дух | українська |
| вздыха́ть | українська |
| дыша́ть | українська |
| dýchati | чеська |
| *dus- | ? |
| dūseti «тс.» | ? |
воня́ти
псл. vonjati, очевидно, похідне від *vonja (‹*onja) «запах»;
за іншим припущенням (Brückner ZfSlPh 2, 309; Machek ESJČ 704; БЕР І 176), псл. *vonja походить від гіпотетичного *[v]odnja, яке зіставляється з лит. úosti «нюхати» і лат. odor «запах»;
пор. семантичну паралель в українській мові: дух – ди́хати і дух «запах», духи́ «парфуми»;
споріднене з дінд. ániti «дихає», гр. ἄνεμος «вітер, подув», лат. animus «дух», гот. us-anan «видихати», сірл. anāl «дихання»;
р. воня́ть, бр. [ване́ць], п. wonieć «пахнути», ч. voněti, слц. voňať, вл. wonjeć, нл. wonjaś «тс.», болг. воня́ «смердіти», схв. вòњати «пахнути; нюхати», слн. vonjáti «пахнути», цсл. воɴгати «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
воні́ти
«приємно пахнути»
вонли́вий
во́нний
«ароматичний»
вонь
воньки́й
воню́чий
воню́чка
«хрінниця смердюча, Lepidium ruderale L.»
(бот.)
во́ня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ване́ць | білоруська |
| воня́ «смердіти» | болгарська |
| wonjeć | верхньолужицька |
| us-anan «видихати» | готська |
| ἄνεμος «вітер, подув» | грецька |
| ániti «дихає» | давньоіндійська |
| odor «запах» | латинська |
| animus «дух» | латинська |
| úosti «нюхати» | литовська |
| wonjaś «тс.» | нижньолужицька |
| wonieć «пахнути» | польська |
| vonjati | праслов’янська |
| *vonja | праслов’янська |
| воня́ть | російська |
| вòњати «пахнути; нюхати» | сербохорватська |
| anāl «дихання» | середньоірландська |
| voňať | словацька |
| vonjáti «пахнути» | словенська |
| дух | українська |
| ди́хати «парфуми» | українська |
| дух «запах» | українська |
| духи́ «парфуми» | українська |
| воɴгати «тс.» | церковнослов’янська |
| voněti | чеська |
| *vonja «запах» (‹*onja) | ? |
дим
цей же корінь виступає також в укр. дух, душа́, ди́хати та ін;
іє. *dhū-mo-s «дим», походить від *dheu-/dhou- «вирувати, нестися клубами», поширеного суфіксом *-mo-;
псл. dymъ;
відповідає лит. dumai «дим» (мн.), лтс. dũmi, прус. dumis «тс.», гр. ϑῡμός «дух; пристрасть», лат. fūmus «дим», дінд. dhūmáh, двн. toum «тс.»;
р. бр. дым, др. дымъ, п. ч. слц. вл. нл. dym, полаб. daim, болг. м. дим, схв. дȕм, слн. dim, стсл. дымъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безди́мний
дима́р
дима́рня
«коптильня»
дима́шка
«димчаста ластівка, Hirundo rustica»
(орн.)
дими́не́цъ
«димар»
димині́ти
«диміти, палати»
дими́стий
дими́ти
дими́тися
димі́вка
«тс.»
димі́ти
димі́тися
ди́мка
«серпанок»
димли́вий
ди́млянка
«овочі, що після сушіння відгонять димом»
ди́мний
димни́к
«димар»
димни́ця
«тс.»
ди́мня
«тс.; горно, кузня»
димова́тий
димови́й
димо́ви́ще
димува́ти
диму́чий
диму́щий
димча́стий
ди́мчатий
зади́млений
зади́млювати
«вкривати кіптявою»
здимини́ти
«пустити з димом»
зди́мі́ти
зди́мніти
«зникнути, як дим»
здимува́ти
«очиститися від диму»
зди́мчитися
«тс.»
підди́мок
«все копчене»
поди́мне
«податок від диму (=хати)»
(іст.)
поди́мний
(іст.)
подимо́вщина
поди́мщина
«тс.»
проди́млювати
продимля́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дым | білоруська |
| дим | болгарська |
| dym | верхньолужицька |
| ϑῡμός «дух; пристрасть» | грецька |
| toum «тс.» | давньоверхньонімецька |
| dhūmáh | давньоіндійська |
| дымъ | давньоруська |
| fūmus «дим» | латинська |
| dũmi | латиська |
| dumai «дим» (мн.) | литовська |
| дим | македонська |
| dym | нижньолужицька |
| daim | полабська |
| dym | польська |
| dymъ | праслов’янська |
| dumis «тс.» | прусська |
| дым | російська |
| дȕм | сербохорватська |
| dym | словацька |
| dim | словенська |
| дымъ | старослов’янська |
| дух | українська |
| dym | чеська |
| душа́ | ? |
| ди́хати | ? |
| *dhū-mo-s «дим» | ? |
| *dheu-/dhou- «вирувати, нестися клубами» | ? |
| *-mo- | ? |
дихті́ти «швидко і важко дихати (в спеку)»
експресивне утворення на базі дієслова ди́хати;
до будови пор. двигті́ти, пихті́ти;
бр. дыхце́ць «пахнути», ч. dychtiti «сильно чогось бажати, прагнути», ст. dychteti «важко дихати», слц. dychtiť «тс.; прагнути», болг. [дихтя́] «дихаю», слн. dichtéti «важко дихати; прагнути; пахнути»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дыхце́ць «пахнути» | білоруська |
| дихтя́ «дихаю» | болгарська |
| dychtiť «тс.; прагнути» | словацька |
| dichtéti «важко дихати; прагнути; пахнути» | словенська |
| dychtiti «сильно чогось бажати, прагнути» | чеська |
| ди́хати | ? |
| двигті́ти | ? |
| пихті́ти | ? |
| dychteti «важко дихати» | ? |
хи́тати «важко дихати»
звуконаслідувальне утворення від хих за зразком ди́хати, що виникло в результаті фонематичного оформлення шуму від важкого видиху повітря;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хих | ? |
| ди́хати | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України