ДИСКРЕДИТАЦІЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
дискредитува́ти
запозичення з французької мови;
фр. discréditer «позбавити довір’я» утворено від discrédit «недовір’я», запозиченого з італійської мови;
іт. discrédito «тс.» пов’язане з discredere «не вірити», утвореним за допомогою префікса dis- (з лат. dis-) від credere «вірити, позичати» (з лат. credere «вірити»);
р. дискредити́ровать, бр. дыскрэдытава́ць, п. dyskredytować, ч. diskreditovati, слц. diskreditovať, болг. дискредити́рам, м. дискредити́ра, схв. дискрèдитовати, слн. diskreditírati;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дискредита́ція
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дыскрэдытава́ць | білоруська |
| дискредити́рам | болгарська |
| discrédito «тс.» | італійська |
| дискредити́ра | македонська |
| dyskredytować | польська |
| дискредити́ровать | російська |
| дискрèдитовати | сербохорватська |
| diskreditovať | словацька |
| diskreditírati | словенська |
| discréditer «позбавити довір’я» | французька |
| diskreditovati | чеська |
| discrédit «недовір’я» | ? |
| discredere «не вірити» | ? |
| credere «вірити, позичати» (з лат. dis-)(з лат. credere «вірити») | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України