ДИКОВИННІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ди́кий
псл. (пн.) [*dikъ одного кореня з *divъ, *divьjь (Sławski І 204; Meillet Études 378–379; Bern. I 199–200; Trautrnann 54);
про суфікси *-ko/*-vo див. ще Solmsen KZ 37, 598;
Specht 64;
псл. *dikъ далі зіставляється з лит. dỹkas «порожній, бездіяльний» (Сенн, однак, вважає його запозиченням із слов’янських мов – Language 9, 206–208), лтс. dīks «тс.», а також, менш переконливо, з кімр. dig «гнів, гнівний» (Lane Language 8, 297; 9, 268–270), нвн. Ziege «коза», двн. ziga «тс.» (Zubatý St. a čl. II 95; Lewy ZfSlPh I 415–416), гр. δίω «побоююсь, утікаю», дінд. dīyati «летить». – Шанский ЭСРЯ І 5, 118;
Фасмер І 514;
Преобр. І 184185;
Горяев 91;
Brückner 113;
БЕР І 388;
Skok І 403–404;
Otrębski LP 6, 179. – Див. ще ди́вий;
р. ди́кий, бр. дзі́кі, др. дикыи, п. dziki, вл. dźiki;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дик
«дикий кабан»
дика́р
«дикун Ж; вид каменю Г; вид голуба Я»
дика́рство
ди́кість
дикове́нний
дико́ви́на
дико́винка
дико́винний
дикува́тий
дикува́тися
«ховатися»
дику́н
«дика людина; [дикий кабан Ж]»
дику́нство
дикунча́
«дике порося»
дику́ха
«дикунка»
дич
«дика орда, дикуни»
дича́вина
«глушина»
дича́віти
дича́к
«дикий звір; (бот.) дикий горошок Mak»
дичина́
дичі́ти
ди́чка
«дике плодове дерево»
дичко́
«дикий кінь»
дичко́вий
дичо́к
«тс.; [бджолиний рій, що залетів з чужого вулика]; дикий кінь; (бот.) вівсюг»
діч
«дичина»
задичаві́лий
задича́влений
здичаві́лий
предикови́нний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзі́кі | білоруська |
| dźiki | верхньолужицька |
| δίω «побоююсь, утікаю» | грецька |
| ziga «тс.» | давньоверхньонімецька |
| dīyati | давньоіндійська |
| дикыи | давньоруська |
| dig «гнів, гнівний» | кімрська |
| dīks «тс.» | латиська |
| dỹkas «порожній, бездіяльний» | литовська |
| Ziege «коза» | нововерхньонімецька |
| dziki | польська |
| *dikъ | праслов’янська |
| ди́кий | російська |
| *-ko/*-vo | ? |
| І | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України