ДИВА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
див «зле божество у вигляді птаха; міфічна тварина»
загальноприйнятої етимології не має;
вважається давнім сармато-аланським запозиченням (Баскаков та ін. Взаимод. и взаимообог. 52) або запозиченням з перської мови через посередництво тюркських, пор. тур. dev «демон, злий дух, велетень», перс. dev «демон», ав. daēva- «божество; демон, злий дух», інд. dēváḥ «бог», споріднені з лат. deus (‹*deivos), лит. dievas «тс.», псл. divъ «дикий», divo «диво» (Горяев 91; Mikl. TEI Nachtr. I 29; EW 46; Bern. I 202; Machek ESJČ 119; Skok I 409; проти Meлиоранский ИОРЯС 7/2, 287; БЕР І 384);
припускається також, що слов’янське слово є здавна успадкованим індоєвропейським, як і іранські (БЕР тж; Polák Slavia 46, 288);
не виключається й вторинне зближення запозичення з псл. divъ «дикий»;
р. див «міфічний птах, що віщує нещастя; одуд; чудовисько; велетень; демон», др. дивъ «чудовисько, gryphus», п. diw «демон», ч. div «міфічний птах, що віщує нещастя», болг. див «велетень; злий дух; чудовисько», ди́ва «зла чаклунка», самоди́ва «тс.», м. див «велетень», схв. дȕв «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| daēva- «божество; демон, злий дух» | авестійська |
| див «велетень; злий дух; чудовисько» | болгарська |
| дивъ «чудовисько, gryphus» | давньоруська |
| deus (‹*deivos) | латинська |
| dievas «тс.» | литовська |
| див «велетень» | македонська |
| dev «демон» | перська |
| diw «демон» | польська |
| divъ «дикий» | праслов’янська |
| divъ «дикий» | праслов’янська |
| див «міфічний птах, що віщує нещастя; одуд; чудовисько; велетень; демон» | російська |
| дȕв «тс.» | сербохорватська |
| dev «демон, злий дух, велетень» | турецька |
| ди́ва «зла чаклунка» | українська |
| самоди́ва «тс.» | українська |
| div «міфічний птах, що віщує нещастя» | чеська |
| dev «демон, злий дух, велетень» | ? |
| dēváḥ «бог» | ? |
| divo «диво» | ? |
ди́во
псл. divo «диво», субстантивована форма с. ρ., аналогічна до čudo (пор. чол. р. п. dziw, ч. слц. div та ін.);
очевидно, споріднене з дінд. dhī- «споглядати, спостерігати»;
менш переконливим є зіставлення (Bern. І 203; Rozwadowski RO І 103) з дінд. dēváḥ «божий; бог», лат. divus «божий», deus (‹*deivos) «бог», лит. dievas «тс.», що зводяться до іє. *dei-u- «ясний»;
розглядається також як зворотний дериват від diviti sę (Sławski І 209) або divati (Маchek ESJČ 118): divъ, divo : diviti sę, як čudъ, čudo : čuti, подібно і гр. ϑαυμα : ϑεάομαι (Bern. I 202);
лит. dỹvas «диво» запозичено з білоруської мови (Skardžius 64);
р. ди́во, др. диво, бр. дзі́ва, п. dziwo, частіше dziw, ч. слц. div, вл. dźiw, нл. źiw, болг. ди́вен «дивний, чудовий», схв. дùван «чудовий», слн. заст. díven «тс.», стсл. диво, дивъ (мн. дивеса, мабуть, вторинне під впливом семантично близького чоудо);
Фонетичні та словотвірні варіанти
див
дива́к
ди́ва́ло
дива́ція
«дивина»
дива́цтво
дива́чити
диве́нний
дивеса́
«дива»
(мн.)
диве́сний
диве́сник
диве́ць
дивина́
дивити
ди́вище
диві́ння
ди́вка
(у виразі нема́ ди́вки «не дивно»)
ди́вний
дивни́ця
дивнува́тий
дивови́на
диво́висько
диво́вище
диво́зний
диво́та́
диво́чний
ди́вощі
дивува́ти
(ся)
за́див
«здивування»
задиво́ваний
здив
«здивування»
здивачні́ти
«стати диваком»
здиві́лий
зди́во
«диво»
здиво́ваний
здивува́ння
на-проди́во
назди́в
переди́в
подавля́ч
«поклонник»
по́див
подивля́ти
«дивувати, захоплювати»
поди́вний
преди́венний
предивний
проди́во
«велике диво»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзі́ва | білоруська |
| ди́вен «дивний, чудовий» | болгарська |
| dźiw | верхньолужицька |
| ϑαυμα : ϑεάομαι | грецька |
| dhī- «споглядати, спостерігати» | давньоіндійська |
| dēváḥ «божий; бог» | давньоіндійська |
| диво | давньоруська |
| *dei-u- «ясний» | індоєвропейська |
| divus «божий» | латинська |
| dievas «тс.» | литовська |
| dỹvas «диво» | литовська |
| źiw | нижньолужицька |
| dziwo | польська |
| divo «диво» | праслов’янська |
| ди́во | російська |
| дùван «чудовий» | сербохорватська |
| div | словацька |
| díven «тс.» | словенська |
| частіше dziw | українська |
| дивъ (мн. дивеса, мабуть, вторинне під впливом семантично близького чоудо) | українська |
| div | чеська |
| čudo (пор. чол. р. п. dziw, ч. слц. div та ін.) | ? |
| díven «тс.» | ? |
| диво | ? |
ди́во «танок, хоровод»
неясне;
можливо, пов’язане з диви́тися, ди́во1 (пор.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| диви́тися | ? |
| ди́во (пор.). | ? |
ади́ «дивись»
результат злиття частки а і диви́ (-і́ться]) у вигуковій функції при одночасному скороченні диви;
Фонетичні та словотвірні варіанти
аді́ть
«дивіться»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| а (-і́ться]) | ? |
| диви́ (-і́ться]) | ? |
дев'яси́л «оман високий, Inula helenium L.; відкасник звичайний, Carlina vulgaris L.» (бот.)
на думку Прусіка (KZ 33, 161), devę- відбиває давню форму без форманта -t-, а схв. невèсиље зберігає ще більшу давнину (іє. *neuṇ-);
зближення в деяких мовах першої частини з диво(divo-) та зміни в другій частині свідчать про деетимологізацію первісної назви;
можливо, проте, що схв. невè- є результатом зближення з ne-vę- (укр. нев’я́нучий), пор. схв. нèвен «Calendula» (Bern. І 189; Младенов 123);
число дев’ять вважалося в давнину магічним, і назвою *devęsilъ позначалися рослини, яким приписувалися особливі лікувальні властивості (пор. н. Neunkraft «деревій; підбіл» та ін.);
псл. *devęsilъ ‹ *nevęsilъ, – складне утворення з основ числівника devę- (‹*nevę) «дев’ять» та іменника sila «сила»;
р. девяси́л «оман; кремена, підбіл, Реtasites officinalis», [девеси́л] «оман; відкасник», девятиси́л «тс.», [дивоси́л] «відкасник», бр. дзівасі́л «оман»та ін., п. dziewięćsił «відкасник; оман», [dziewiesił, dziewiosił, dziewosił, dziwosił] «тс.», ст. dziewięsił, ч. devětsil «кремена», ст. devěsil, слц. deväť sil, [devásel] «тс.», болг. девеси́л «оман», [деветси́л, девиси́л] «тс.», схв. девèсил, девèсиље «смовдь, Peucedanum», невèсиље «ферула»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дeв'єцeл
дев'єтосильник
дев'ясильник
дев'ятисе́льник
дев'ятисил
дев'ятиси́льний
(га́юн)
дев'ятиси́льник
дев'ятисіник
дев'ятісил
дев'ятосельник
дев'ятоси́л
дев'ятоси́льник
«тс.»
дев'ятотиси́на
дев'ятьсил
девесилиєвый
(XVII ст.)
девесѣль
«відкасник»
(XVII ст.)
деветісі́льник
девясин
див'ясил
дивесил
дивоси́л
дивосилъ
«оман»
(XVIII ст.)
дивоси́ль
дівосил
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *devęsilъ | праслов’янська |
| невèсиље (іє. *ne$u$ṇ-) | сербохорватська |
| невè- (укр. нев’я́нучий) | сербохорватська |
| нèвен «Calendula» | сербохорватська |
| devę- | ? |
| диво | ? |
| нèвен «Calendula» | ? |
| *devęsilъ | ? |
| devę- «дев’ять» (‹*nevę) | ? |
| sila «сила» | ? |
диви́зія «диво»
експресивне утворення на базі слова диво (пор. подібне [дива́ція] «дивина»);
можливо, виникло в бурсацькому арго як результат зближення з лат. visio «видіння, явище, образ»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| visio «видіння, явище, образ» | латинська |
| диво (пор. подібне [дива́ція] «дивина») | ? |
ди́вий «дикий»
як паралелі наводяться також лтс. dieva zāles «бур’ян», dieva zuosis «дикі гуси» (власне «божа трава, божі гуси»), лит. dievo karvùtė (ент.) «сонечко» (власне «божа коровка»);
далі зіставляється з дінд. dēváḥ «бог», прус. deiw(a)s, лит. diẽvas «тс.», лтс. dìevs «небо, бог»;
мабуть, ще на праслов’янському ґрунті *divъ поширилося також суфіксом -ьj- (укр. [ди́вій], р. [ди́вий], ч. ст. diví, стсл. дивии та ін.);
поширення кореня *deiсуфіксами -vъ і -kъ);
псл. *divъ «дикий», споріднене з *dikъ «тс.»;
р. [ди́вий], бр. [дзи́вый] «лісовик», др. ди́вий «дикий», п. dziwy, ч. divý, diví, слц. divý, вл. dźiwi, нл. źiwy, болг. м. див, схв. дùвљū, слн. dívjі, стсл. дивии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ди́вій
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзи́вый «лісовик» | білоруська |
| див | болгарська |
| dźiwi | верхньолужицька |
| dēváḥ «бог» | давньоіндійська |
| ди́вий «дикий» | давньоруська |
| dieva zāles «бур’ян» | латиська |
| dìevs «небо, бог» | латиська |
| dievo karvùtė «сонечко» (ент.)(власне «божа коровка») | литовська |
| diẽvas «тс.» | литовська |
| див | македонська |
| źiwy | нижньолужицька |
| dziwy | польська |
| *divъ «дикий» | праслов’янська |
| deiw(a)s | прусська |
| ди́вий | російська |
| дùвљū | сербохорватська |
| divý | словацька |
| dívjі | словенська |
| дивии | старослов’янська |
| divý | чеська |
| diví | чеська |
| zuosis «дикі гуси» (власне «божа трава, божі гуси») | ? |
| *divъ (укр. [ди́вій], р. [ди́вий], ч. ст. diví, стсл. дивии та ін.) | ? |
| *deiсуфіксами | ? |
| *dikъ «тс.» | ? |
диви́тися «глядіти»
псл. diviti sę пов’язують також з іє. *dei- «блищати, ясніти», поширеним суфіксом -u- (Sławski І 209; Преобр. І 184; Brückner 114; Bern. I 203; Trautmann 50; Pokorny 183–184; інакше Rozwadowski Studia 62, прим. 2), тоді спорідненими є лит. [deivoti] «спостерігати», гр. δέατο «здавався», δηλος «видимий, ясний», δέελος «тс.», дінд. dīvyati «випромінює», а також численні назви неба та богів;
псл. diviti sę «дивитися з інтересом, подивом», очевидно, похідне від divo «диво»;
в українській мові значення «глядіти» є вторинним, що розвинулося з давнішого «дивитися з подивом»;
є малопереконливі спроби пов’язання також з дінд. dhī «думка,молитва», dhīra «мудрий» (Mikl. EW 46; Meillet Études 372–373; RÉS 6, 167–168; Zubatý St. a čl. II 2, 95; Reichelt KZ 39, 50; Machek ESJČ 119);
р. диви́ть(ся) «дивуватися», бр. дзіві́цца, др. дивити(ся) «тс.», п. dziwić «дивувати», ст. dziwić się «дивуватися», ч. diviti se «тс.», dívati se «дивитися», слц. diviť sa «дивуватися», divať sa «дивитися», вл. dźiwać so «дивуватися», нл. źiwaś «дивитися», źiwaś se «дивуватися», болг. дивя́ (ce) «дивувати(ся)», м. диви се «дивуватися», схв. ди́витисе «захоплюватися», слн. diviti se «дивуватися», стсл. дивити сѧ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́дивити
(у виразі в. очі «зіпсувати очі»)
ди́вень
«хліб у вигляді кільця, крізь який наречена дивиться на гостей»
диви́дло
«вид»
диви́ти
«дивувати»
дивитися
«дивуватися (XV ст.), глядіти (XVII ст.)»
дивля́тися
«дивуватися; роздивлятися»
додиви́тися
«помітити»
додивля́тися
здивля́тися
«задивлятися, помічати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзіві́цца | білоруська |
| дивя́ «дивувати(ся)» (ce) | болгарська |
| dźiwać so «дивуватися» | верхньолужицька |
| δέατο «здавався» | грецька |
| dīvyati «випромінює» | давньоіндійська |
| dhī «думка,молитва» | давньоіндійська |
| дивити «тс.» (ся) | давньоруська |
| *dei- «блищати, ясніти» | індоєвропейська |
| deivoti «спостерігати» | литовська |
| диви «дивуватися» | македонська |
| źiwaś «дивитися»«дивуватися» | нижньолужицька |
| źiwaś se «дивитися»«дивуватися» | нижньолужицька |
| dziwić «дивувати» | польська |
| diviti | праслов’янська |
| diviti sę «дивитися з інтересом, подивом» | праслов’янська |
| диви́ть «дивуватися» (ся) | російська |
| ди́витисе «захоплюватися» | сербохорватська |
| diviť sa «дивуватися»«дивитися» | словацька |
| divať sa «дивуватися»«дивитися» | словацька |
| diviti se «дивуватися» | словенська |
| дивити сѧ «тс.» | старослов’янська |
| diviti se «тс.»«дивитися» | чеська |
| dívati se «тс.»«дивитися» | чеська |
| -u- | ? |
| δηλος «видимий, ясний» | ? |
| δέελος «тс.» | ? |
| divo «диво» | ? |
| значення «глядіти» | ? |
| давнішого «дивитися з подивом» | ? |
| dhīra «мудрий» | ? |
| dziwić się «дивуватися» | ? |
дивобу́сь «фламінго»
штучна складна назва, першою частиною якої є основа див (о)-, а друга пов’язана з словом бу́сол;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| див (о)- | ? |
| бу́сол | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України