ДЗЮБАК — ЕТИМОЛОГІЯ
дзю́ба́ти «дзьобати; довбати»
запозичення з польської мови;
для п. dziubać (відоме з XVII ст. у значенні «видовбувати, робити виїмки», пізніше «дзьобати»), спорідненого з ч. d′ubat′ «довбати, дзьобати», d′oubati, [díbati, d′ubkať], слц. d′ubat′ «тс.», р. [дю́ба́ть] «дзьобати», припускається зв’язок з ст. dziub′ (dziup′, dup′) «дупло», що походить з іє. *dheub-, *dheup «глибокий і порожній»;
варіант з кореневим о (dziobać), засвідчений з XVIII ст., з’явився під впливом фонетично та семантично схожого слова zobać «їсти, дзьобати» (XV–XVIII ст.);
припущення (Brückner 113, 655) про приставне d в п. dziub ‹ псл. zobъ (подібно до dzwon з давнішого zvonъ) неприйнятне;
р. [дзю́бать] «дзьобати», бр. дзю́баць «тс.; довбати чимсь гострим»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дзюб
(вигук, що позначає дзьобання)
дзюб
«дзьоб»
дзюба́й
«тс.»
дзюба́к
«тс.; мотика, кирка; [(орн.) вид голуба з довгим дзьобом МСБИ»
дзюба́нь
«дзюбатий»
дзюба́стий
«тс.»
дзюба́тий
«з великим дзьобом»
дзю́бер
«послід від зерна»
дзю́бка
«тс.»
дзю́бок
«дзьоб; носок взуття»
дзю́бок
«гострий залізний гак на спеціальному інструменті карпатських дереворубів»
дзю́брик
«пташина лапка»
дзюбу́н
«той, хто дзьобає»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дзю́баць «тс.; довбати чимсь гострим» | білоруська |
| *dheub- | індоєвропейська |
| dziubać (відоме з XVII ст. у значенні «видовбувати, робити виїмки», пізніше «дзьобати») | польська |
| dziub | польська |
| zobъ (подібно до dzwon з давнішого zvonъ) | праслов’янська |
| дзю́бать «дзьобати» | російська |
| d′ubat′ «тс.» | словацька |
| d′ubat′ «довбати, дзьобати» | чеська |
| d′oubati | ? |
| díbati | ? |
| d′ubkať | ? |
| дю́ба́ть «дзьобати» | ? |
| dziub′ «дупло» (dziu$p′, du$p′) | ? |
| *dheup «глибокий і порожній» | ? |
| zobać «їсти, дзьобати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України