ДЖУМА — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидна, результат видозміни звукової форми [ли́че] «лико» (пор. [ли́ча] «конопляне лико»);

назва може бути зумовлена тим, що рослина вживається для плетіння різних виробів (Machek Jm. rostl. 274);

до переходу ч › дж пор. чміль › джміль, чума › джума, чамур › джамур і под;

слово нез’ясованого походження, усі спроби пояснення якого незадовільні: приписуване слову турецьке походження (тур. [čuma] «чума», літ. veba, taun «тс.» – Mikl. EW 419, TEl I 279, ТЕl Nachtr. I 25; Соболевский РФВ 65, 417; Горяев 417; Lokotsch 36) сумнівне через ізольованість і нез’ясованість походження в турецькій мові (припускається не цілком обґрунтовано й російське або слов’янське походження в ній: Радлов III (2), 2188;

Младенов 689), а також через первісно некінцевий (проти турецького) наголос в усіх південнослов’янських мовах при їхніх найтісніших контактах з турецькою;

потребує більшого обґрунтування спроба пов’язати з рум. ciumă «пагін, паросток», аром. tšama «ґуля, нарив» ( лат. сȳma «молодий паросток капусти» гр. ϰῡμα «паросток») (Bern. I 163), див. застереження: Фасмер ГСЭ III 224;

Pus̨cariu I 32–33;

Meyer-Lübke 226;

потребують дальших обґрунтувань інші пропоновані етимології: виведення з гр. ϰυ̃μα як спорідненого зі слов’ян. čuma іє. *keu- «згинати, виділятися, набухати» (Mladenov AfSlPh 33, 7–10, проти Vasmer RSl 4, 172; Jagić AfSlPh 33, 10), пов’язання з др. шума «ґуля», яке виводиться з гебр. (талмудичного, XV ст.) šūmā «ґуля, нарив» (Brückner 114, KZ 45, 110);

у польській мові з української;

р. чума́ «чума; [узагалі смертельно небезпечна пошесна хвороба]», бр. чума́, п. dżuma, болг. чу́ма «тс.», сболг. чюма «прищ, нарив» (Соболевский РФВ 65, 417), м. чума «чума», схв. чу̏ма «тс.»;