ДЕФІНІТИВНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
дефіні́ція «визначення»
запозичення з латинської мови;
лат. dēfīnītio «визначення» походить від дієслова dēfīnio «визначаю, обмежую», утвореного за допомогою префікса dē-, що означає завершення дії, від fīnio «обмежую, встановлюю», пов’язаного з fīnis «кінець, межа»;
лат. dēfīnītio є, очевидно, калькою гр. ὁρισμός «розмежування, визначення, умова»;
р. болг. дефини́ция, бр. дэфіні́цыя, п. definicja, ч. definice, слц. definícia, вл. definicija, м. схв. дефинициjа, слн. definícija;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дефініти́вний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дэфіні́цыя | білоруська |
| дефини́ция | болгарська |
| definicija | верхньолужицька |
| ὁρισμός «розмежування, визначення, умова» | грецька |
| dēfīnītio «визначення» | латинська |
| dēfīnītio | латинська |
| дефинициjа | македонська |
| definicja | польська |
| дефини́ция | російська |
| дефинициjа | сербохорватська |
| definícia | словацька |
| definícija | словенська |
| definice | чеська |
| dēfīnio «визначаю, обмежую» | ? |
| dē- | ? |
| fīnio «обмежую, встановлюю» | ? |
| fīnis «кінець, межа» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України