Д — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
д «до, к» (прийменник з дав. в.)
очевидно, результат функціональної і фонетичної взаємодії прийменників к і до;
безпосереднє виведення [д] з до (Ogonowski Studien 59) помилкове;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ід
од
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| к | ? |
| до | ? |
| д | ? |
ба́нка «кільце для скріплення коси з кіссям»
очевидно, через давніші форми *бантка, *банта походить від н. Band «зв’язок» і т. д;
р. [ба́нка] «кільце для скріплення коси з кіссям», [ба́нька] «тс.», бр. [ба́нька] «металеве кільце в упряжі, біля хвіртки і т. д. для скріплення»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ба́нька
«тс. Л; пряжка ЛексПол.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́нька «металеве кільце в упряжі, біля хвіртки і т. д. для скріплення» | білоруська |
| Band «зв’язок» | німецька |
| ба́нка «кільце для скріплення коси з кіссям» | російська |
| ба́нька «тс.» | українська |
| бантка | ? |
| банта | ? |
| д | ? |
бе (вигук для відтворення крику кози або вівці)
загальнослов’янське звуконаслідувальне утворення, паралельне до лтс. bẽ, лат. bee, гр. βη, нвн. bäh і т. д;
р. [бе́кать], п. be, beczeć, ст. bekać, ч. слц, bé, вл. be, bjekać «бекати, кричати», болг. бе́е, м. бе, схв. бê, бȇкати, слн. bê;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бе́вкати
«бекати»
(про овець)
бе́кало
«хто погано говорить»
бе́кати
«кричати, як коза або вівця; погано говорити»
бекота́ть
«бекати»
бечати
«мекати»
(про козу)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| бе́е | болгарська |
| be «бекати, кричати» | верхньолужицька |
| bjekać «бекати, кричати» | верхньолужицька |
| βη | грецька |
| bee | латинська |
| bẽ | латиська |
| бе | македонська |
| bäh | нововерхньонімецька |
| be | польська |
| beczeć | польська |
| бе́кать | російська |
| бê | сербохорватська |
| bê | словенська |
| бȇкати | українська |
| слц | чеська |
| bé | чеська |
| д | ? |
| bekać | ? |
врява «крик»
ı– очевидно, запозичення з польської або словацької мови;
п. wrzawa «галас, гамір, шум» споріднене з ч. vřava «тс.», слц. vrava «розмова, галас, шум», болг. вря́ва «галас», м. врева «галас, гомін, [говірка, розмова]», схв. врȅва «галас, лемент»;
певної етимології не має;
виводиться з іє. *u(e)rē«говорити» (БЕР І 193), припускається первісне значення «натовп» (Machek ESJČ 702), польське слово вважається запозиченням з чеської мови (Brückner 633) і т. д;
Фонетичні та словотвірні варіанти
врявк
«тс.»
врявкати
врявчати
«кричати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *u(e)rē «говорити» | індоєвропейська |
| значення «натовп» | ? |
| д | ? |
ґо́ґа «зерно, ягода» (дит.)
неясне;
можливо, повʼязане з [оґо́(д)зи (ґоґо́(д)за)] «брусниця» (пор.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґоґатий
«зернистий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| оґо́ «брусниця» (ґоґо́(д)за)] (пор.) | ? |
| д «брусниця» (ґоґо́(д)за)] (пор.) | ? |
| зи «брусниця» (ґоґо́(д)за)] (пор.) | ? |
д-го́рі «угору, догори»
результат злиття прийменника [д] і форми дав. в. одн. іменника гора;
результат злиття прийменника [д] і форми дав. в. одн. іменника гора;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| д | ? |
| іменника | ? |
| іменника | ? |
| іменника | ? |
до «перший звук музичної гами і нота, що його позначає» (муз.)
запозичення з італійської мови, де всі назви звуків гами – ut, re, mi, fa і т. д;
р. бр. болг. до, п. ч. слц. do;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до | білоруська |
| до | болгарська |
| do | польська |
| до | російська |
| do | словацька |
| do | чеська |
| ut | ? |
| re | ? |
| mi | ? |
| д | ? |
дра́ла «бігом, геть, шасть»
давня іменникова форма, утворена від дієслова дра́ти (де́рти) з переносним значенням «утікати» (пор. р. удира́ть «тс.»);
р. [дра́ло] «втеча», бр. дра́ла даць «утекти», п. drała dać «тс.» (з укр.?);
Фонетичні та словотвірні варіанти
д
«утекти»
дра́ли
«заячі ноги»
дралува́ти
«швидко тікати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дра́ла «утекти» | білоруська |
| drała dać «тс.» (з укр.?) | польська |
| дра́ло «втеча» | російська |
| дра́ти «утікати» (де́рти)(пор. р. удира́ть «тс.») | ? |
о́вад «овід, Hypoderma bovis L.» (ент.)
псл. ovadъ ‹ *obvadъ;
споріднене з лит. úodas «комар», лтс. uôds «тс.», гр.ὠϑέω «штовхаю», ἔνοσις «струс», дінд. vadhati, vadhayati «б’є, вражає», ав. vadāya- «відштовхувати», які, можливо, перебувають у зв’язку з укр. ва́дити (Matze-nauer LF 11, 334; Zubatý AfSlPh 16, 407; Mühl.–Endz. IV 413);
існує припущення про походження слов’янських слів з *ōd-/*ēd- «їсти» (Schulze KZ 43, 41) або з складного слова *ov-ōdos «той, хто їсть вівцю», утвореного з основи іменника ovis «вівця» і форми *ōdos від основи *ēd-/*ōd- «їсти» (Трубачев Назв. дом. жив. 71);
необґрунтованою є гіпотеза (Machek ESJČ 423) про спорідненість з лат. tabānus «овід»;
р. [ова́д], бр. [ава́д], авадзе́нь «тс.», п. owad «комаха, гнус», [howad] «тс.», ч. ovа́d «овід», [hovad, hovа́d, hovado], слц. ovad, болг. [о́вад], схв. о̏ба̄д, о̏ва̄д, слн. obа́d «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
во́вад
го́ват
о́ваде́нь
ува́д
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vadāya- «відштовхувати» | авестійська |
| ава́д | білоруська |
| о́вад | болгарська |
| vadhati | давньоіндійська |
| tabānus «овід» | латинська |
| uôds «тс.» | латиська |
| úodas «комар» | литовська |
| owad «комаха, гнус» | польська |
| ovadъ | праслов’янська |
| ова́д | російська |
| д | сербохорватська |
| ovad | словацька |
| obа́d «тс.» | словенська |
| ва́дити | українська |
| авадзе́нь «тс.» | українська |
| howad «тс.» | українська |
| hovad | українська |
| hovа́d | українська |
| hovado | українська |
| д | українська |
| ovа́d «овід» | чеська |
| гр.ὠϑέω «штовхаю» | ? |
| ἔνοσις «струс» | ? |
| vadhayati «б’є, вражає» | ? |
| *ōd-/*ēd- «їсти» | ? |
| *ov-ōdos «той, хто їсть вівцю» | ? |
| *ēd-/*ōd- «їсти» | ? |
озю́м «ізюм, родзинки»
давніший варіант запозиченої форми ізю́м;
походить безпосередньо від крим.-тат. öзÿм «виноград», спорідненого з тур. üzüm «тс.» і т. д;
Фонетичні та словотвірні варіанти
о́зюм
«вид фруктів, приправи»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| öзÿм «виноград» | кримсько-татарська |
| üzüm «тс.» | турецька |
| ізю́м | ? |
| д | ? |
окси́д «сполука хімічного елемента з киснем; окисел»
запозичення з французької мови;
фр. oxyde «оксид» утворено Ж. де Морво (1787) від основи гр. ὀξύς «гострий; різкий; кислий», пов’язаного з ὀκρίς «крутий, стрімкий; гострий», спорідненим з лат. ācer «гострий, гіркий», acidus «кислий», acus «голка», псл. ostrъ, укр. го́стрий;
р. болг. окси́д, бр. аксі́д, п. oksydować «оксидувати», ч. слц. oxid, вл. oksyd, м. оксид, схв. о̀ксӣд, слн. oksíd;
Фонетичні та словотвірні варіанти
оксида́ція
оксидува́ння
оксидува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| аксі́д | білоруська |
| окси́д | болгарська |
| oksyd | верхньолужицька |
| ὀξύς «гострий; різкий; кислий» | грецька |
| ācer «гострий, гіркий» | латинська |
| оксид | македонська |
| oksydować «оксидувати» | польська |
| ostrъ | праслов’янська |
| окси́д | російська |
| д | сербохорватська |
| oxid | словацька |
| oksíd | словенська |
| го́стрий | українська |
| oxyde «оксид» | французька |
| oxid | чеська |
| де Морво (1787) | ? |
| ὀκρίς «крутий, стрімкий; гострий» | ? |
| acidus «кислий» | ? |
| acus «голка» | ? |
сіди́й «сивий»
псл. *soid-, споріднене із *soir- «сірий» (іє. *k῀еi-) і паралельне до gnědъ «гнідий», blědъ «блідий»;
р. седо́й, др. сѣдъ, п. [szady], ч. слц. šedó, šedivó, вл. šědźiwy, нл. šeźiwy, м. сед, схв. се̑д (си̏jед), слн. [sẹ̑d], стсл. сѣдъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
посіді́ти
про́сідь
сі́ди́на
сідува́тий
сідь
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| šědźiwy | верхньолужицька |
| сѣдъ | давньоруська |
| сед | македонська |
| šeźiwy | нижньолужицька |
| szady | польська |
| *soid- | праслов’янська |
| седо́й | російська |
| д (си̏jед) | сербохорватська |
| šedó | словацька |
| šedivó | словацька |
| sẹ̑d | словенська |
| сѣдъ | старослов’янська |
| šedó | чеська |
| šedivó | чеська |
| *soir- «сірий» (іє. *k῀еi-) | ? |
| gnědъ «гнідий» | ? |
| blědъ «блідий» | ? |
сму́дитися «смажитися, пектися»
псл. *smǫditi/smęditi «палити, обпалювати», *smǫdъ «дим, чад», очевидно, звуковий варіант кореня з початковим sv- (*svǫdъ «запах горілого» і т. д.), пов’язаного з *vǫditi «коптити»;
ч. [smouditi] «обпалювати, смалити», слц. smudit’ «чадіти, коптіти», smud «густий дим, чад», схв. сму́дити «палити, обпікати», сму̑д «запах горілого», слн. smodíti «палити, смалити», smód «дим, чад», р.-цсл. присмѧдитисѧ «пригоріти», присмѧнѭти «прив’янути»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
смуд
«запах горілого Нед; чадний газ Корз»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *smǫditi/smęditi «палити, обпалювати» | праслов’янська |
| присмѧдитисѧ «пригоріти» | русько-церковнослов’янська |
| сму́дити «палити, обпікати» | сербохорватська |
| smudit' «чадіти, коптіти»«густий дим, чад» | словацька |
| smud «чадіти, коптіти»«густий дим, чад» | словацька |
| smodíti «палити, смалити»«дим, чад» | словенська |
| smód «палити, смалити»«дим, чад» | словенська |
| д «запах горілого» | українська |
| присмѧнѭти «прив’янути» | українська |
| smouditi «обпалювати, смалити» | чеська |
| *smǫdъ «дим, чад» | ? |
| sv- (*svǫdъ «запах горілого» і т. д.) | ? |
| *vǫditi «коптити» | ? |
со́лод
псл. *soldъ «солод, солодощі; солодкий» (давніше «солоний, смачний»), *soldъkъ «солодкий»;
споріднене з лит. saldùs «солодкий», лтс. salˆds «тс.»;
далі пов’язане з псл. solь «сіль», лтс. sā̀ls, гот. salt, лат. sāl, гр. ἅλς «тс.»;
р. со́лод, бр. со́лад, др. солодъ, п. słód, «солод», słodki «солодкий», ч. слц. slad «солод», sladkó «солодкий», вл. słód «солод», słódki «солодкий», нл. słod, słodki, полаб. slad «солод», болг. слад «тс.», сла́дък «солодкий», м. слад, сладок, схв. сла̑д, сла̏дак, слн. slád, sládek, стсл. сладъкъ «солодкий»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
насоло́да
насолоди́тися
осоло́да
«блаженство, насолода»
пересолода́ти
«перестояти»
(про солод, ячмінь)
по́солодкий
«солодкуватий»
посолодцюва́ти
«поласувати солодким»
солоде́ць
«цукор»
соло́диво
«прянощі; відвар солоду»
солоди́льний
солоди́льник
солоди́ти
со́лоді
«ґрунти, що утворилися з солонців унаслідок їх промивання»
солоді́вня́
«приміщення, де готують зерно для солоду»
солоді́й
«той, хто любить солодке; онаніст»
солоді́ти
солодка́вий
соло́дкий
солодкува́тий
солодне́ча
солодо́вник
«пивовар»
солодо́вня
«солодівня»
со́лодо́щі
солоду́н
«солодій»
солоду́ха
«страва з житнього солоду»
соло́дшати
со́лодь
«солодкість Нед; нектар О»
солодя́тко
«серденятко»
соложе́ник
«солодкий пиріг»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| со́лад | білоруська |
| слад «тс.» | болгарська |
| słód «солод»«солодкий» | верхньолужицька |
| słódki «солод»«солодкий» | верхньолужицька |
| salt | готська |
| ἅλς «тс.» | грецька |
| солодъ | давньоруська |
| sāl | латинська |
| salˆds «тс.» | латиська |
| sā̀ls | латиська |
| saldùs «солодкий» | литовська |
| слад | македонська |
| słod | нижньолужицька |
| słodki | нижньолужицька |
| slad «солод» | полабська |
| słód «солод»«солодкий» | польська |
| słodki «солод»«солодкий» | польська |
| *soldъ «солод, солодощі; солодкий» (давніше «солоний, смачний») | праслов’янська |
| solь «сіль» | праслов’янська |
| со́лод | російська |
| д | сербохорватська |
| slad «солод»«солодкий» | словацька |
| sladkó «солод»«солодкий» | словацька |
| slád | словенська |
| sládek | словенська |
| сладъкъ «солодкий» | старослов’янська |
| сла́дък «солодкий» | українська |
| сладок | українська |
| дак | українська |
| slad «солод»«солодкий» | чеська |
| sladkó «солод»«солодкий» | чеська |
| *soldъkъ «солодкий» | ? |
сту́да «холод»
псл. studъ (studa) «прохолода, свіжість, холод, мороз», studiti «охолоджувати, прохолоджувати», пов’язані чергуванням голосних із *stydъ «сором»;
очевидно, споріднені з дінд. tundatē (tudáti) «штовхає, б’є, жалить, коле», tōdáḥ «укол», лат. tundo «б’ю, стукаю, товчу», дісл. stauta «штовхати», гот. stautan, днн. stōtan, двн. stōӡan, дбрет. ar-stud «гострий кінець, жало», алб. shtynj (‹*studni̯ō) «штовхаю»;
іє. *(s)teu-d- «штовхати, бити» (Schuster-Šewc 1369–1370; Bern. IF 10, 154; Kluge–Mitzka 754; Johansson IF 14, 319; Vries NEW 705; Pedersen Kelt. Gr. II 658; Meyer EW 419; Hübschmann Arm. 154, 512; Meillet MSL 9, 154; Torp 495; Pokorny 1033–1034);
пов’язується також з іє. *stou-/ stū˘- (‹*st(h)ā- «стояти») і зближується з р. [сты́гнуть] «стигнути, холонути», п. stygnąć «тс.» (укр. сти́гнути, застига́ти) (Преобр. II 406–407; Младенов 614; Мартынов Сл. и ие. аккомод. 71–73; Persson Beitr. 713);
р. [сту́да] «холод», студи́ть, бр. [сту́жа] «холод», студзі́ць, др. студень «холод», п. studzić, ч. studiti, слц. studit’, вл. studźić, нл. stuźiś, болг. м. студ «холод», схв. сту̑д «тс.», сту́дити, слн. studênec «джерело; криниця», стсл. стоудень «холод»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
засту́да
засту́джений
засту́джувати
застуди́ти
засту́дливий
засту́дний
насту́джений
осту́да
«простуда»
осту́джений
осту́ди
«родимки»
пересту́да
«простуда»
по́студе́но
«холоднувато»
пристуде́ний
«холоднуватий»
просту́да
просту́джений
студелина
«холодець»
студе́не́ць
студе́ний
студени́на
«тс.»
студени́стий
«подібний до холодцю»
студени́ць
«криниця ВеУг; джерело; холодець О»
студени́ця
«холодна вода; криниця»
студені́ти
сту́день
«грудень (заст.); [криниця без зрубу; холодний вітер]»
студеня́тина
«холодець»
студи́ти
сту́дій
«великий мороз»
сту́дінь
«сильний холод; прохолода; [холодна вода О; льодовник Мо]»
сту́дни́к
«криниця»
студни́ця
«криниця»
сту́дня́
«тс.»
студня́ний
«колодязний»
студону́ти
«сильно повіяти»
сту́дорга
«великий холод»
студь
«сильний холод»
сту́жа
«тс., мороз; схожий на іній шар снігу, паморозь»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| shtynj «штовхаю» (‹*studni̯ō) | албанська |
| сту́жа «холод» | білоруська |
| студ «холод» | болгарська |
| studźić | верхньолужицька |
| stautan | готська |
| ar-stud «гострий кінець, жало» | давньобретонська |
| stōӡan | давньоверхньонімецька |
| tundatē «штовхає, б’є, жалить, коле» (tudáti) | давньоіндійська |
| stauta «штовхати» | давньоісландська |
| stōtan | давньонижньонімецька |
| студень «холод» | давньоруська |
| *(s)teu-d- «штовхати, бити» | індоєвропейська |
| *stou-/ stū˘- «стояти» (‹*st(h)ā- ) | індоєвропейська |
| tundo «б’ю, стукаю, товчу» | латинська |
| студ «холод» | македонська |
| stuźiś | нижньолужицька |
| stygnąć «тс.» (укр. сти́гнути, застига́ти) | польська |
| studzić | польська |
| studъ «прохолода, свіжість, холод, мороз» (studa) | праслов’янська |
| сты́гнуть «стигнути, холонути» | російська |
| сту́да «холод» | російська |
| д «тс.» | сербохорватська |
| studit' | словацька |
| studênec «джерело; криниця» | словенська |
| стоудень «холод» | старослов’янська |
| студи́ть | українська |
| студзі́ць | українська |
| сту́дити | українська |
| studiti | чеська |
| studiti «охолоджувати, прохолоджувати» | ? |
| *stydъ «сором» | ? |
| tōdáḥ «укол» | ? |
суд
псл. sǫdъ;
загальноприйнятої етимології не має;
здебільшого виводиться від іє. *somdhos «спільний розгляд, спільне судження, примирення», давніше «складене, зібране», утвореного за допомогою префікса *som- (› псл. sǫ- «су-») від основи *dh(ē)- (*dhǝ-/dhō-) «класти, ставити; робити, чинити; говорити» (› псл.*děti «класти», укр. ді́ти);
зіставляється з лит. samdá «найом, оренда», samdóti «наймати», гр. συνϑήϰη «згода; угода», σύνϑημα «угода», дінд. saṁdhā́ «угода; зв’язок, об’єднання», saṁdhíḥ «тс.»;
ототожнюється генетично з дірл. cond «суд», cuind «суддя», кельт. *kondi «тс.» (Lohmann KZ 1932/10 [Ergänzungshefte], 70);
пов’язується також з основою псл. *sědti, sędǫ «сісти, сяду» (Варбот Сл. языкозн. 1983, 64–66; Ондруш Этимология 1984, 178; Брандт РФВ 1890/4, 181);
без достатньої аргументації зближується з лат. cēnseo «оцінювати, надавати значення; вважати», що виводиться від іє. *k῀end(h)- «судити, засідати» (Machek ESJČ 568);
р. бр. суд, др. судъ, п. sąd, ч. soud, ст. súd, слц. súd, вл. нл. sud, болг. съд, м. сад, схв. су̑д, слн. sód, стсл. сѫдъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
засу́джувати
о́суд
осу́да
«пліткарка; поговір»
осу́джений
осу́дження
осу́дливий
осу́дний
осудо́висько
«ганьба, неслава»
осудо́вище
«тс.»
пере́дсуд
пере́су́д
пересу́дливий
підсу́дний
підсу́док
при́суд
ро́зсуд
розсу́дливий
розсу́дний
«розсудливий»
розсу́док
су́да́р
«суддя»
судатар
суда́тор
суда́чити
судде́ва
«дружина судді»
су́дде́нко
судди́ха
судді́вна
судді́вство
суддюва́ти
суддя́
суде́бне
«судова оплата»
суде́бник
судебни́цтво
«судова сфера»
судебни́чий
«голова суду»
суде́йство
«суддівство»
суде́йський
«той, хто служить у суді, судовому відомстві»
суде́льник
«судовий чиновник»
суде́ць
су́джена
су́джений
су́дження
судиї́ха
«суддиха»
суди́лище
суди́мість
су́дир
суди́тель
суди́ти
суди́ція
«суд»
суди́ця
«тс.»
су́дич
«рецензент»
су́дище
су́дия́
судівни́цтво
«юстиція»
суді́йство
«суддівство»
судіми́ця
«огудник»
су́дін
«суддів»
су́дія́
«тс.»
судкува́ти
«міркувати»
судне́й
«потрібний»
судни́й
«здатний, придатний»
су́дни́й
судни́ця
«огудниця»
судня́
«осуд, обмова»
судова́
«суддівська»
судо́ва
«зал засідань суду»
судо́вець
«службовець суду»
судови́й
судови́к
«тс.»
судо́висько
судо́вище
судові́
«службовці суду; судді»
судо́вне
«в судовому порядку»
су́дський
«службовець суду»
судця
«тс.»
су́дчик
судчи́ня
«жінка-суддя»
судьба́
«доля; (заст.) обмова, пересуди; [суддя Нед]»
судьбарни́к
«фаталіст»
судьба́рство
«фаталізм»
судьби́на
«доля»
су́дьбище
«суд»
судя́к
«суддя»
судя́щий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| суд | білоруська |
| съд | болгарська |
| sud | верхньолужицька |
| συνϑήϰη «згода; угода» | грецька |
| saṁdhā́ «угода; зв’язок, об’єднання» | давньоіндійська |
| cond «суд» | давньоірландська |
| судъ | давньоруська |
| *somdhos «спільний розгляд, спільне судження, примирення» | індоєвропейська |
| *k῀end(h)- «судити, засідати» | індоєвропейська |
| *kondi «тс.» | кельтські |
| cēnseo «оцінювати, надавати значення; вважати» | латинська |
| samdá «найом, оренда» | литовська |
| сад | македонська |
| sud | нижньолужицька |
| sąd | польська |
| sǫdъ | праслов’янська |
| *sědti | праслов’янська |
| суд | російська |
| д | сербохорватська |
| súd | словацька |
| sód | словенська |
| сѫдъ | старослов’янська |
| soud | чеська |
| давніше «складене, зібране» | ? |
| *dh(ē)- «класти, ставити; робити, чинити; говорити» (› псл. sǫ- «су-»)(*dhǝ-/dhō-)(› псл.*děti «класти», укр. ді́ти) | ? |
| samdóti «наймати» | ? |
| σύνϑημα «угода» | ? |
| saṁdhíḥ «тс.» | ? |
| cuind «суддя» | ? |
| sędǫ «сісти, сяду» | ? |
| súd | ? |
суд «посуд»
псл. sǫdъ «посудина; щось складене», того самого походження, що й sǫdъ «суд»;
паралельне до лит. iñdas (indá) «посудина»;
р. [суд] «посуд», посу́да, бр. [су́ды] (мн.) «двоє відер», др. судъ «посудина», п. заст. sąd «посудина», ч. слц. вл. нл. sud «бочка», болг. съд «посудина», м. сад, схв. су̑д «тс.», слн. sód «бочка», стсл. сѫдъ «знаряддя; частина тіла, посудина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
по́суд
посу́да
посу́ди́на
посудни́к
«посуд»
посу́дник
«робітник, що миє посуд»
по́судник
«гончар»
посу́док
«тс.»
суди́на
«трубчастий орган; посудина; судно»
суди́нє
«дерев’яний посуд, прядильні інструменти та ін.»
су́дни́к
«полиця, шафа для посуду; поличка з образами»
судни́на
«судно»
(зменш.)
судни́чє
«тс.»
судно́
судо́к
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| су́ды «двоє відер» (мн.) | білоруська |
| съд «посудина» | болгарська |
| sud «бочка» | верхньолужицька |
| судъ «посудина» | давньоруська |
| iñdas «посудина» (indá) | литовська |
| сад | македонська |
| sud «бочка» | нижньолужицька |
| sąd «посудина» | польська |
| sǫdъ «посудина; щось складене» | праслов’янська |
| суд «посуд» | російська |
| д «тс.» | сербохорватська |
| sud «бочка» | словацька |
| sód «бочка» | словенська |
| сѫдъ «знаряддя; частина тіла, посудина» | старослов’янська |
| посу́да | українська |
| sud «бочка» | чеська |
| sǫdъ «суд» | ? |
| sąd «посудина» | ? |
ід «до, к»
результат контамінації прийменників до і к, [ік] з однаковим (просторовим) значенням;
Фонетичні та словотвірні варіанти
д
«тс.»
ид
чад «задушливий отруйний газ; (перен.) запаморочення, нестяма»
псл. čаdъ ‹ *kēdъ, пов’язане чергуванням голосних з псл. *kōd- (› kaditi), до якого зводяться стсл. кадити, кадѫ, укр. кади́ти, каджу́;
р. бр. м. чад, п. czad, ч. čad (заст.), слц. čad, нл. caza «пляма від сажі», полаб. cod «сажа», болг. [чад], схв. ча̑ђ «сажа, кіптява», ча̏д, слн. čȃd, стсл. чадъ, чадь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
обчаді́ти
«почорніти від чаду»
обча́длий
уча́ділий
чади́ти
«виділяти чад»
чаді́ти
«виділяти чад; куріти, коптіти»
ча́діти
«отруюватися чадом, чманіти»
чадни́й
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чад | білоруська |
| чад | болгарська |
| чад | македонська |
| caza «пляма від сажі» | нижньолужицька |
| cod «сажа» | полабська |
| czad | польська |
| čаdъ | праслов’янська |
| *kōd- (› kaditi) | праслов’янська |
| чад | російська |
| ђ «сажа, кіптява» | сербохорватська |
| čad | словацька |
| čȃd | словенська |
| кадити | старослов’янська |
| чадъ | старослов’янська |
| кади́ти | українська |
| д | українська |
| чадь | українська |
| čad (заст.) | чеська |
| каджу́ | ? |
худи́й «не товстий; пісний; убогий; (рідко) поганий»
псл. xudъ;
найвірогідніше, споріднене з дінд. kṣîdati «товкти, дрібнити», kṣudrá- «маленький, дрібний» (іє. *ksoudo- «товкти») (Потебня ЖСт. 3, 1891, 121; ЭССЯ 8, 111–113; Pedersen IF 5, 60–61; KZ 39, 382–383), лит. kudas «худий», лтс. kūds «тс.» (Mikl. EW 91);
зіставляється також з лит. skaudùs «хворобливий» (Brückner 186; Sławski I 88–89), гр. φευ̃δος «брехня, омана, помилка» (Meillet Études 174), дінд. kšōdhuka- «голодний» (Machek ESJČ 208–209);
р. худо́й «поганий; худий», бр. худы́ «худий», др. худъ «поганий; слабкий; малий; бідний; незначний», п. chudy «худий; бідний; неродючий», ч. chudó «бідний», слц. chudó «худий», вл. khudy, нл. chudy «бідний; неродючий; худий», полаб. cheudė «тс.», болг. [худ] «поганий», схв. ху̑д «поганий; нещасний», слн. húd «поганий, злісний», стсл. хоудъ «малий; простий; убогий; незначний»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
захуди́ти
«зробити худим»
захуді́ти
«схуднути»
обхудний
«досить худий»
схуді́лий
сху́длий
схудобні́ти
«зубожіти»
худа́вий
«худуватий; убогий»
худа́й
«худий чоловік (хлопець)»
худа́йка
худа́к
«бідняк»
худе́нний
«дуже худий»
худеня́
«пісне м’ясо»
худерля́вий
худина́
«худорба; худа тварина УРС; пісне м’ясо ВеЗа»
худі́ти
худні́ти
ху́днути
ху́до
худо́ба
«убозтво»
худо́бний
«убогий»
худо́бство
«тс.»
худо́рба́
худорля́вий
худчина́
«тс.»
худю́чий
худю́щий
худя́к
«виснажена худоба»
ху́нути
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| худы́ «худий» | білоруська |
| худ «поганий» | болгарська |
| khudy | верхньолужицька |
| φευ̃δος «брехня, омана, помилка» | грецька |
| kṣîdati «товкти, дрібнити» | давньоіндійська |
| kšōdhuka- «голодний» | давньоіндійська |
| худъ «поганий; слабкий; малий; бідний; незначний» | давньоруська |
| kūds «тс.» | латиська |
| kudas «худий» | литовська |
| skaudùs «хворобливий» | литовська |
| chudy «бідний; неродючий; худий» | нижньолужицька |
| cheudė «тс.» | полабська |
| chudy «худий; бідний; неродючий» | польська |
| xudъ | праслов’янська |
| худо́й «поганий; худий» | російська |
| д «поганий; нещасний» | сербохорватська |
| chudó «худий» | словацька |
| húd «поганий, злісний» | словенська |
| хоудъ «малий; простий; убогий; незначний» | старослов’янська |
| chudó «бідний» | чеська |
| kṣudrá- «маленький, дрібний» (іє. *ksoudo- «товкти») | ? |
целуло́їд «пластична легкозаймиста речовина з нітроцелюлози та камфори»
запозичення з англійської мови;
англ. cellulоid «тс.» утворив американський винахідник Дж. Хаєт (J. Hyatt, 1837–1900) з основи слова cellulose «целюлоза» та суфікса -оіd, пов’язаного з гр. εἱ˜δоς «вигляд»;
р. целлуло́ид, бр. цэлуло́ід, п. ч. слц. celuloid, болг. м. целулои́д, схв. целуло̀ӣд;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| cellulоid «тс.» | англійська |
| цэлуло́ід | білоруська |
| целулои́д | болгарська |
| εἱ˜δоς «вигляд» | грецька |
| целулои́д | македонська |
| celuloid | польська |
| целлуло́ид | російська |
| д | сербохорватська |
| celuloid | словацька |
| celuloid | чеська |
| Хаєт з основи слова cellulose «целюлоза» | ? |
| -оіd | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України