ГУЧОК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гук «звук; крик, гомін; грюкіт; водоспад; трубка волинки Г; шкіряна волинка, контрабас Ж»
псл. *gukъ (*hukъ, *xukъ), gukati (*hukati, *xukati) похідне від звуконаслідувального вигуку gu (hu, xu);
р. гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]», бр. гук «стукіт, гуркіт; розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», слц. huk «звук», болг. гу́кам «воркую», м. гука «воркує», схв. гук, «воркування», хук «галас, грюкіт», слн. gȗkati «кричати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гук
ві́дгук
«відзив; відголос»
гукавщи́на
«сильний крик»
гука́ти
«кликати, кричати»
гукоті́я
«крики»
гукотня́
«тс.»
гуча́ло
«місце в річці, де клекоче вода»
гуча́ти
гу́чка
«загонич на полюванні»
гучли́вий
гучни́й
гучні́ти
гучні́шати
гучо́к
«тс.; види іграшок; вид мухи, Musca vomitoria»
згук
«звук»
згуча́ти
пере́гу́к
по́гук
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гук «стукіт, гуркіт; розмова» | білоруська |
| гу́кам «воркую» | болгарська |
| гука «воркує» | македонська |
| huk «глухий відголос; гул, крик» | польська |
| *gukъ (*hukъ, *xukъ) | праслов’янська |
| гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]» | російська |
| гук «воркування» | сербохорватська |
| huk «звук» | словацька |
| gȗkati «кричати» | словенська |
| хук «галас, грюкіт» | українська |
| houkati «гудіти; гукати» | чеська |
| gukati (*hukati, *xukati)(hu, xu) | ? |
гук «бугай, пугач, Botaurus stellaris L.» (орн.)
звуконаслідувальні утворення за характерним криком відповідних птахів, що нагадує звукосполучення гу;
п. hukał, [hukała, hukało] «тс.», схв. hupač;
Фонетичні та словотвірні варіанти
го́пкало
«тс.»
гугу́кало
гу́кало
«тс.»
гука́рня
«пугач, Bubo maximus»
(орн.)
гу́пало
«водяний бугай»
гу́пко
«одуд, Upupa (L.)»
гучо́к
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hukał | польська |
| hupač | сербохорватська |
| hukała «тс.» | українська |
| hukało «тс.» | українська |
| гу | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України