ГУСЯТНИК — ЕТИМОЛОГІЯ

до мотивації назви могло долучитися й уподібнення листя рослини до гусячих лап (пор. нвн. Gänsefingerkraut «тс.», букв. «зілля гусячі пальці»);

назви, повʼязані з гусь, як гадають, з огляду на те, що рослину охоче їдять гуси;

р. гуся́тник, гуси́ница «тс.»;

не цілком ясне;

очевидно, повʼязане з гусь (рослина, як малоцінна, згодовується гусям);

чеські назви вважають створеними за зразком польської і німецьких (нвн. Gänsekraut букв. «гусяче зілля», Gänsekresse букв. «гусячий (крес)-салат»);

п. gęsiówka, ч. huseník, houseník «тс.»;

назва зумовлена тим, що деякі різновиди гусинцю (зокрема Gagea lutea) поїдаються гусьми;

похідне утворення від гусь;

р. гуси́ный лук, бр. гусі́ная цыбу́ля «тс.»;

псл. *gǫsb (‹іє. *ğhans-) замість сподіваного *zçsь найвірогідніше пояснюється відомим і в інших випадках паралелізмом іє. g і g у відповідних коренях (пор. р. огоро́д – [озоро́д]), тому немає потреби в поясненні початкового g факультативною дисиміляцією первісних задньоязикових палатальних у велярні перед інтервокальними свистячими приголосними (Meillet Études 178);

споріднене з двн. gans «тс.», дінд. hanisá, гр. χήν, лат. anser, лит. žąsìs, лтс. zoss (zùoss);

малоймовірне пояснення аналогією до звуконаслідувального вигуку ґe-ґe (Skok І 635–636), впливом з боку германських мов, пор. двн. gans «гусь» (Фасмер І 478; БЕР І 304; Trautmann 365; Pokorny 412) або припущення про запозичення з групи кентум (Кіраrsky GLG 103–108);

р. бр. гусь, др. гусь, п. gęś, ч. husa, ст. hus, слц. вл. husy, нл. gus, полаб. gçs, болг. гъ́ска, м. гуска, схв. гуска, слн. gós;

похідне утворення від ку́ри;

назва зумовлена тим, що спориш охоче поїдають кури, як і гуси;

пор. інші назви споришу: [куряча трава, гусяча трава], р. [гуся́тник], бр. [гуся́тнік];

похідне утворення від осо́т, зумовлене впливом ботанічних назв типу [гуся́тник];