ГУРБА — ЕТИМОЛОГІЯ

менш обґрунтовані спроби виведення (Berп. I 379) через польське посередництво від свн. hurm (gehurme) «наступ ворога», повʼязання (Wędkiewicz MRJ 272–273) з рум. úrmă «слід, слід ноги», зближення (Ильинский РФВ 63, 341) з р. го́вор або (Фасмер І 476–477; ЭССЯ 7, 177–178) із схв. гу́рати «штовхати»;

запозичення з тюркських мов;

узб. кумик. йигирма «двадцять», уйг. тат. діал. јігірмӓ, тат. чулим, јігірбӓ, ног. джійрма, тур. yirme, jirmi, кирг. тат. діал. ойр. телеут. jīrmä, каз. карач. ккалп. žyjyrma «тс.», як. sȕrbä «стадо», каз. джійрма «невеликі стада худоби, на які поділявся калим, що передавався від нареченого батькам нареченої під час весілля», вважається похідним від основи *žigür (*žigir) «подвоювати»;

близька до наведених форма як. ürbä «невелика кількість худоби» виводиться від кореня ür «гнати»;

щодо розвитку значення пор. табу́н ‹ тюрк. tabun «стадо» ‹ монг. tabun «пʼять»;

р. гурьба́ «натовп, юрба», [гурма́], бр. [гурма́] «тс.», п. [hurm] «отара; громада; велика кількість; натовп», [hurma] «тс.» (з укр.), hurmem, hurmą «юрбою», ст. hurm «замішання, галас; натовп; загін»;

не цілком ясне;

зіставляється (Куркина Этимология 1971, 66) з схв. гура «горб, наріст», гурити се «стискатися, корчитися», слн. gúra «потовщення з смоли»;

можливо, в основі лежить укр. [гурба́] «натовп, юрба», що змінило форму під впливом п. góra «гора; купа; натовп, юрба; стіс» (пор. [гу́ра] «купа»);

очевидно, результат фонетичної зміни початку слова гу́рба́ «натовп» (пор. укр. діал. гу́лиця – ю́лиця «вулиця»);

утворення, споріднене із синонімічними гу́рма́, гу́рба́, юрба́, однак фонетичні стосунки неясні;